Віктор Матчук: “Я не такий розумний, хитрий і підступний, як дехто думає”

— Вікторе Йосиповичу, на початку 2008 року в області планувалось кілька серйозних інвестиційних проектів. Чи внесла криза корективи у плани інвесторів? Яка ситуація з вже реалізованими проектами?
— Усі проекти знаходяться на різній стадії реалізації. Проект з будівництва металургійного комбінату, який реалізовуватиметься на Радивилівщині, лише на стадії врегулювання земельних питань. Тобто на самому початку. А проект з португальцями в Гощанському районі вже на фініші. Але там було пройдено довгий шлях у два роки.
На початок 2009 року запланований старт ще кількох інвестиційних проектів. Кожна така справа потребує часу і ретельної підготовки. Не можна ж за один день освоїти півмільярда доларів. Інвестор завжди все зважує до останньої деталі. Той капітал, який сьогодні виходить з України, не з Рівненщини, а саме з України, швидше за все носив спекулятивний характер. Той капітал, який приходить у промисловість та виробництво, нікуди не тікає і почуває себе впевнено. Що ж до Рівненщини, то від нас взагалі нема відтоку інвестицій.
— Ви кажете “спекулятивний капітал”, а можливо, справа в тому, що через нестабільну політичну ситуацію в країні інвестори просто “евакуюють” свій капітал?
— Куди вони його евакуюють? В Європу чи Америку? Так там ринок заповнений. Де інвестор їх там може вкласти? Хіба що в цінні папери під три відсотки. В Україні він їх може розмістити з прибутковістю в тридцять відсотків. Якщо мова йде про вкладення у виробництво, то у нас в Україні, у зв’язку з незаповненістю ринку, можна говорити про рівень рентабельності, який буде на порядок вищий, ніж за кордоном. Крім того, що там дійсно немає куди вкладати кошти, тому й гроші йдуть звідти. Йдуть вони на ті ринки, які розвиваються швидко й динамічно, у тому числі й в Україну.
Так, в 2009 році наш ринок “просяде”, але інвестиційний проект неспекулятивного характеру ніколи не реалізується за три місяці. Це роки роботи.
— Розмови про кризу якось вплинули на Рівненщину?
— На область — так. Це проявилось у динаміці заборгованості з виплати заробітної платні. Але найбільше лякає тенденція до звільнення людей. На сьогодні у нас вже зареєстровано більше 31 тисячі безробітних. І при цьому є лише 2700 вакансій і їх кількість і далі зменшується. Безробітних більшає, а роботи стає менше. Ця тенденція, звісно, не така катастрофічна, як на сході України, але, на жаль, вона існує.
— На вашу думку, як надовго затягнеться кризова ситуація?
— А це значною мірою залежить від нас. Я маю на увазі не лише нас з вами (посміхається – авт.). Я кажу про всіх українців. У першу чергу це стосується, звісно, влади. Але я, мабуть, скажу одну крамольну річ: усе залежить й від простих українців. Адже вісім мільярдів гривень були забрані з банків (я кажу про депозити). І на цю суму було придбано долари і євро. Це стало одним з чинників, який разом з бездарною політикою Кабінету Міністрів створили неймовірне навантаження на економіку.
— У чому проявилась, як ви кажете, бездарна політика уряду?
— Імпорт в Україну значно переважив експорт. Долар з країни йшов за кордон за товаром, а від експортованого товару він сюди не заходив, і ця різниця склала близько 14 мільярдів доларів. У народі про таке кажуть: “Хватить, батьку, торгувати — бо нема чим здачі дати”.
Стельмаха (голову НБУ – авт.) можна вивести в поле і розстріляти, але це ніяк не вплине на ситуацію. Бо ця ситуація не зміниться завдяки діям лише Нацбанку. Я поважаю Стельмаха, що він не “спалив” весь золотовалютний резерв задля тимчасової стабілізації гривні. За це він отримав на горіхи від усіх, але він не дав лишити Україну без нічого.
— Але що ж тоді може виправити ситуацію?
— Зважені й консолідовані дії всієї влади в Україні і не піддавання паніці нас, простих людей. Тільки так ми зможемо стабілізувати і покращити ситуацію. Якщо ж ми й далі панікуватимемо, побіжимо в магазини скуповувати сірники, сіль, олію… Кабмін, замість того, щоб сісти й визначити стратегію дій, буде й далі розповідати всім, що ВВП зростатиме, доброго не буде.
Аналіз глибини падіння дасть шанс на правильний напрямок. Мова навіть не йде про швидкість виходу, а про правильний напрямок.
— Малий і середній бізнес був, фактично, опорою “помаранчевої” революції. Чи можливо, що цей середній клас може вийти і зробити Майдан-2, який здатен “знести” всю сьогоднішню владу разом з опозицією?
— Усе залежить від того, до якого ступеня доведуть людей. У 2004 році народ довів, що він може… І адекватні політики мали б це зрозуміти і зробити висновки. Але складається враження, що більшість з них нічому не вчаться.
— Яким, на вашу думку, буде 2009 рік на Рівненщині?
— Та нормальним він буде. Менш грошовитим, але нормальним. Ніяких катастроф я не передбачаю. Найскладнішими будуть перші три місяці.
— Однією з найважливіших подій минулого року, мабуть, є обрання міського голови Рівного. У кількох загальнонаціональних виданнях, таких як “Деловая столица” та “Коментарі” писали про те, що Віктор Матчук провів спецоперацію. Виставивши спочатку Сергія Васильчука, який відтягнув на себе основний удар, а потім замінивши його на Володимира Хомка, ви виграли вибори. Віктор Матчук дійсно розробляв такий план?
— Ніякого плану “Барбаросса” не було (сміється – авт.). Я не настільки розумний, хитрий і підступний, як дехто вважає. Просто у нас звикли будь в чому шукати якесь єзуїтство, якісь інтриги. Нічого такого в нас не було, просто спочатку ми йшли разом із Сергієм Васильчуком, а потім до нас приєднався Володимир Хомко. В якийсь момент ми вирішили, що буде краще для міста, якщо мер буде саме таким. Він людина непартійна, і у нього є досвід управлінця, досвід участі у виборчій компанії, коли він посів друге місце після Віктора Чайки. Тому саме йому й дали шанс поборотися за посаду міського голови.
— У 2007 році було багато конфліктів між керівництвом облдержадміністрації і обласної ради. Торік усе було спокійно. Що вплинуло на зміну відносин?
— Це були навіть не конфлікти, а непорозуміння. Інколи ті самі речі ми просто називали різними словами… Відбувся природний процес “притирки” та взаємопорозуміння. Спочатку почали один одного просто розуміти, потім — розуміти з півслова. Тут потрібно врахувати ще той факт, що вперше вибори до обласної ради відбулись за партійними списками, що призвело до радикального оновлення депутатського складу. Багато з них уперше отримали депутатські мандати. Люди потрапили в нове для них середовище, і мав пройти певний період адаптації. Я з повагою ставлюсь до 99 відсотків обласних депутатів. Хтось уже розібрався і нормально працює, хтось розбереться найближчим часом, а хтось не розбереться ніколи. І до цього теж потрібно нормально ставитись. Не всім же Бог дав слух, щоб на скрипці грати. Найголовніше, щоб більшість була нормальних адекватних людей, налаштованих на конструктивну роботу.
— Останнім часом багато пишеться про те, чому Віктор Ющенко особисто очолив “Нашу Україну”. Нещодавно він збирав голів обласних організацій партії і говорили про те, що 17 січня може пройти об’єднавчий з’їзд Народного Союзу “Наша Україна” та “Єдиного Центру”.
— Про це на нараді не йшлося. Ми говорили про те, що партії потрібно визначатись. Адже нині частина членів партії, які є членами фракції у Верховній Раді, голосували за створення коаліції з БЮТ і Блоком Литвина, а частина не голосували. Так далі продовжуватись не може, партія не може одночасно займати дві діаметрально протилежні позиції. А ще потрібно завершити процес оновлення партії, переобрати політраду й керівні органи. І мова йшла саме про це. Про 17 січня ніхто не згадував. Таке рішення може бути прийняте на з’їзді, але поки що таке питання навіть не озвучувалось.
— Якщо це питання про об’єднання постане, яке ваше ставлення до цього?
— Найбільша біда українських демократів у тому, що “гетьманщина” не дає об’єднатись націонал-демократичним силам. На сьогодні ситуація така, що потрібно об’єднуватись тим, хто має одну ідеологічну платформу. Тим, для кого неприйнятна проросійська позиція Партії регіонів, яким не підходить позиція БЮТ, яка зранку проросійська, в обід проєвропейська, а ввечері проамериканська. Якщо люди стоять на позиції, що Україна — це частина Європи, що Україна має отримати реальну незалежність, що українці мають знати свою історію, а державна мова — українська. То ці люди мають об’єднатись і діяти спільно. Тому об’єднання з “Єдиним Центром”, НРУ, УНП — це однозначно позитив. Як би це трапилось, то це означало б, що люди нарешті навчились переступати через власні амбіції, якщо мова заходить про інтереси держави.
— Що ви чекаєте від 2009 року?
— Він буде важкий. Адже на цей рік припадає президентська компанія. Окремі претенденти на цю посаду вже “позривалися з петель”. Це мене страшить, бо українське суспільство є толерантне і зважене, а політики дедалі йдуть у відрив, скочуючись до того, що вони не те що не чують людей — вони їх уже не сприймають. І саме тому ми бачимо такі акції, як “Дістали!”. Мені здається, що це лише квіточки...
— Вікторе Йосиповичу, що ви для себе хотіли б від 2009 року?
(Задумався – авт.) Не скажу. (Засміявся – авт.)
— Як святкуватимете Різдво? (інтерв’ю записувалось 26 грудня – авт.)
— Якщо все буде добре і нічого не зміниться, то спробую дочці “впасти на хвіст”. У неї вже давно були плани покататись на лижах. Тому, як усе буде добре, Різдво святкуватиму з дочкою і ялинкою.