Політика в кедах

Натовп з майдану рушив у бік Європейської площі, а далі – до Маріїнського парку. Злившись з натовпом, роздивлявся тих, з кого цей протестно-електоральний організм складався. І був вражений. Всі барви сучасної молоді: рокери, репери, емо і навіть ірокезні панки.
Поряд йшов рудоволосий хлопець, метрів зо два ростом, в гавайській сорочці, червоних коротких штанях і таких же кедах. На плечі ніс прапор якоїсь профспілки. На вигляд йому було років 18-20. Поряд – дівчина, приблизно такого ж віку. У спідничці, яка більше скидалась на широкий пояс. Молодь весело гомоніла про інститут, тусовки й музику. На запитання “За що мітингуємо?” відповідь була весело-прагматична – “За гроші”. Стало смішно і сумно. Політики перетворили акції протесту на заробітчанські шоу-прогулянки з прапорами. Й досі вірять, що це на щось впливає.
Піднімаючись з натовпом до Верховної Ради, помітив неподалік у парку, у літньому кафе екс-журналіста, а нині народного депутата (фракції БЮТ) Андрія Шевченка. Колись, виступаючи перед журналістами, він казав, що пішов у депутати тому, що Тимошенко пообіцяла допомогти у створенні громадського телебачення і нового закону про пресу. Не сталось ні того, ні іншого. Обіцянка так і залишилась цяцянкою.
На носі ж нові вибори, нові обіцянки. Вірити в які вже не можеться. Організм відмовляється сприймати тих, хто “працює”, “почує кожного” чи “врятує країну”. Від них верне. Вони перетворили політику на яскраве і безглузде шоу.
Плюс від них один – після виборів у хлопця будуть гроші на нові червоні кеди. Хоч більше вони (кеди) підійшли б тим, хто працює під куполом.
Біля Верховної Ради натовп зупинився. Неподалік почали ставити намети та розгортати плакати. Хлопчина у рокерському прикиді з тризубом у вусі зі злістю прошипів: “Закінчу універ, зроблю кар’єру і покажу цим …, як керувати державою”. Не можу пояснити, чому, але цьому хлопчині чомусь повірив – покаже. От тільки виросте з кедів…