Подружжя Безюків проміняли Китай на рівненське село

Родина Безюків полюбляє подорожувати, тож переїзд у село став десятим ювілейним для подружжя. Про своє рішення переселитись у село на Поліссі після тривалих подорожей світом молоді люди розповіли, коли митець повернувся із Даугавпілса, де відбувався міжнародний пленер художників. Не так давно Олег із дружиною Наталею та донечкою Світланкою повернулися з Китаю, де жили і працювали п’ять років. Там донька навіть перший клас встигла закінчити.

У селі шанують старших більше, ніж у місті
— Рішення про переїзди не плануємо довго. Все відбувається якось спонтанно, — розповідає дружина художника Наталія. — Ми полюбляємо виїжджати на природу у вихідні. Отак дивимось по карті, де ми ще не були, і їдемо. Тож із Мащею познайомились на одному із таких виїздів, адже навколо цього села прекрасний густий ліс, є озера, ставочки. Щойно побачили таку красиву природу, у думках промайнуло: “Отут би поселитися!”. Тоді ж одразу почали цікавитись, чи не продається бува будиночок у цій місцевості. Оглянули будинок, з вікна якого видно ліс, а поряд озеро із лебединою сім’єю. І два роки тому переїхати у Мащу.
— Усі бабусі і дідусі мої жили у Рівному, тож у дитинстві навіть не було до кого у село їздити, — згадує Наталя. — Коли я повідомила своїм родичам, що ми зовсім переїжджаємо у Мащу, вони були шоковані. Нас усіляко відмовляли від цього кроку. Але коли згодом приїхали до нас, їхнє ставлення змінилося. Тепер ми їх все частіше бачимо у нас в селі, ніж тоді, коли жили у Рівному. Сьогодні ми вже обжилися у Мащі, а освоїтися допомогли щирі та приємні люди.

У всьому світі половину вартості житла складає вигляд із вікна — тож це стало одним із вирішальних моментів нашого рішення.

Школа — теж важливий критерій. Вона нагадала мені мої роки навчання, де все ще шанують старших і відповідально ставляться до кожного уроку. Приємно, що у школі є можливість кожному учневі приділити максимум уваги, адже їх у класі лише 15, — не приховує радості Наталія. — Таке ж ставлення до освіти бачили й у Китаї.

“Знайомі дивувалися, що ми із трирічною дитиною зібралися до Китаю”
— До речі, у Китай ми теж, можна сказати, переїхали випадково, — зізнається дружина художника. — Одного разу в Інтернеті натрапила на оголошення про роботу для вчителів англійської мови у Китаї і відправила своє резюме, навіть і не сподіваючись на запрошення.
Ми не на жарт перелякалися, коли нас таки запросили. Усі знайомі дивувалися, що ми із трирічною дитиною зібралися до далекої країни. Тому їхати вирішили, придбавши квитки туди й назад, — розповідає Наталя.

— Але нам настільки сподобалося у країні, що наше перебування там затягнулось до п’яти років. Перед поїздкою до Піднебесної стажувалася в Англії. Нас здивувало, що Китай випереджає країни Європи буквально у всьому, а головне — у ставленні людей один до одного, — ділиться враженнями співрозмовниця. — У нас розвіялося маса міфів і стереотипів про цю країну, бо ми могли побачити її такою, якою її не бачать туристи.

— Перше, що приємно вразило у далекій країні — зустріч в аеропорту, — пригадує Олег Львович. — Нас вітали аплодисментами. Я навіть оглянувся, подумавши, що аплодують комусь іншому, та з’ясувалося — це нам. Довгий час нова країна та свідомість китайців дивували. Там і досі за хабарі присуджують вищу міру покарання — смертну кару. Часто посеред вулиці можна побачити пристойно одягненого китайця, який вийшов із дорогої машини і стоїть на колінах або ж лежить лицем донизу і просить у суспільства пробачення. Ми побачили, що китайці найбільше шанують та поважають учителів, потім — монахів, а на третьому місці — художників. Такого в Україні немає.

— У Китаї вчитель з іншої країни отримує велику квартиру та хороші умови для роботи. У школі, де вчилась наша донька, кожен учень мав персональний комп’ютер, а новий матеріал вчителька демонструвала на мультимедійній дошці, — пригадує пані Наталя. — У педагогів Китаю одні із найвищих зарплат та багаті будинки. Саме там відчула, що недаремно закінчила наш Рівненський педінститут.

— Там інша система цінностей, де навіть немає такого поняття, як погана дисципліна. Весь свій час діти присвячують навчанню, а у перервах — роблять самомасаж активних точок на обличчі та під музику виконують рухи із кун-фу на подвір’ї школи. Складається таке враження, що учні точно пересуваються один за одним, — ділиться враженнями митець.

Країна, у якій міністри на роботу дістаються велосипедами
— У Китаї добре живеться всім, хто має бажання змінюватись і готовий змінити світогляд. Великий міф про низьку якість китайських товарів розвіявся одразу, як побачили, на якому рівні технічне обслуговування у Китаї. Низькоякісні речі широкого вжитку у цій країні навіть не продають — їх експортують лише для країн СНД. Дещо кращої якості товари відправляють до Європи та Америки.

Наступний міф, який розвіявся — про перенаселення Китаю. Ми бачили збудовані, але ще не заселені міста. Їх зводять там, де запланували будівництво великих заводів.

Подружжя розповідає, що вже через три роки почалася справжня ностальгія за Україною, адже у Китаї досить непростий клімат. При вологості 98% температура повітря сягає плюс 50 — що нагадує сауну. Навіть із літака помітили, що Китай має жовтий колір, а Україна — зелений. Щоб зрозуміти красу Полісся — варто весь світ проїхати.
Тож, скучивши за нашими лісами та справжнім дощем, вирішили повернутись.

— Доки ми перебували у Піднебесній, вдалося поєднати китайський живопис із європейською школою образотворчого мистецтва, якої вчився у Львівській академії мистецтв, — веде далі пан Олег. — Нещодавно побував на міжнародних планерах художників у Польщі, Латвії, де під музей надали фортецю. Брав участь у багатьох конкурсах. Так, приміром, у Туреччині доводилось виконувати замовлення й уночі, адже у їх священний місяць Рамадан заборонено вдень працювати, — пригадує художник.

Олег Безюк приємно згадує поїздку до Таїланду, де проводився міжнародний фестиваль скульптури з воску до 80-річчя з дня народження короля. Робота Олега Безюка потрапила у першу десятку. За це митець отримав особистий подарунок від монарха країни.
Після п'яти років у Китаї з’явилися творчі плани і в дружини художника.

— Мені було ніяково, коли китайці розпитували про культуру нашого краю, походження земляків, бо вони цікавляться цим до дрібниць, — поділилась Наталя Безюк. — То ж у Мащі планую завершити свою книгу про князів Острозьких та Гальшку Гулевичівну, яку задумала написати ще в Китаї. Олег допоміг мені знайти багато цікавих матеріалів про цих персонажів. Для цього довелося шукати інформацію в архівах різних міст. У львівських архівах знайшли багато документів тих часів. Ми маємо цікаву та героїчну історію, якою більшість людей не цікавиться, адже багато років українцям прищеплювали комплекс меншовартості, — запевняє дружина художника.