Майстриня Лілія Куницька вишиває сорочки в сучасному стилі

З-під її рук вийшли прекрасні картини соборів та сорочки, які із задоволенням носять рідні та друзі.
Вишиванням Лілія Куницька захопилася 5 років тому. І хоч сьОГОдні вона вже достатньо досвідчена майстриня, втім вважає, що рівня сестри ще не досягла.
— Мені ще багато треба вчитися, щоб стати таким професіоналом, як вона, — розповідає пані Лілія.
Думка про те, щоб вишити сорочку, з'явилася в мальовничих Карпатах. Відвідуючи туристичне містечко Яремче, Лілія Куницька з донькою потрапила на базар, де продавали роботи народних умільців. Пані Лілія закохалася у вишиті сорочки. І вирішила: чому б і самій не створити такий шедевр власними руками. З тОГО часу у вишиванні сорочок жінка знаходить свою відраду, відволікається від сірих буднів та отримує справжню насолоду.
— Люблю вишивати сорочки, стилізовані під сучасні, щоб їх могла носити молодь з джинсами чи спідницями. Мені приємно, коли люди носять вишиванки у повсякденному житті, а не одягають лише на свята. Це дуже красиво. Адже вишита сорочка — не просто одяг. Це символіка українськОГО народу, оберіг для людини. Коли її вишиваю, продумую кожну деталь візерунка, який підбираю індивідуально для кож­нОГО. І це надзвичайно прикро, коли хтось, маючи гарні вишиті речі, тримає їх у шафі. Мені подобається, коли на сорочці багато вишитОГО візерунка. Щоб рукава, наприклад, були повністю вишиті. Саме в такому стилі я й створюю свої сорочки.
Інколи, над однією вишиванкою майстриня працює місяць.
— За улюблену справу беруся в основному після роботи, маючи вільну годинку. Звичайно, хотілося б більше часу присвячувати хобі, тому що отримую від ньОГО позитивні емоції. А їх так не вистачає у буденному житті, — ділиться майстриня.
А ще Лілія Куницька обожнює вишивати собори. Її картини створені дуже тонко й майстерно. Від них віє душевним спокоєм та теплом.