Адмінреформа Президента не сприятиме підвищенню ефективності урядування в Україні

Розпочати можна зі згадки про останню редакцію Закону «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2011 року, яка визначила характер змін в організації виконавчої влади. Генеральним напрямом таких змін стало встановлення провідної ролі Президента у впливі на виконавчу владу та поступово-прогресуюче нівелювання статусу Кабінету Міністрів як вищого (згідно Конституції) органу виконавчої влади. Це проявляється не лише через «реанімовані» конституційні положення 1996 року в частині кадрових та установчих повноважень глави держави відносно органів виконавчої влади (і власне Уряду, і центральних органів виконавчої влади), але й отримані через Закон неконституційні повноваження. Зокрема, останнє зауваження стосується норм про призначення / звільнення Президентом заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади; легітимації обов’язкових для Уряду «доручень Президента»; підпорядкування главі держави «колегіальних державних органів» (так званих регуляторів) тощо.

Указ Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085 від 9 грудня 2010 року продовжив централізацію виконавчої влади. Адже поряд з його окремими позитивними приписами (насамперед, це стосується скорочення кількості міністерств; поєднання посад віце-прем’єр-міністрів з посадами міністрів; спроби типізації органів за основними функціями) більшість інших ідей матимуть негативні наслідки. Зокрема, найбільший недолік Указу в тому, що всі органи виконавчої влади центрального рівня отримують юридичний статус «центральних» (ЦОВВ), що переводить їх у фактично пряме підпорядкування Президенту. При цьому глава держави доручив Уряду ліквідувати всі урядові органи (біля 45). Такий підхід у разі повної імплементації означатиме наявність великої кількості органів (понад 55) близьких за реальним статусом до міністерств (16), що погіршує єдність секторів державної політики, координацію вироблення і прийняття рішень.

Зрештою навіть спроба серед інших ЦОВВ розмежувати конфліктні функції (насамперед надання адміністративних послуг та здійснення державного контролю) може виявитися невдалою, оскільки у типових положеннях про міністерство та інші ЦОВВ (Указ Президента №1199 від 24 грудня), передбачена можливість поєднання в одному органі таких функцій. Більше того, для «інших ЦОВВ» (не міністерств) прямо залишені функції з формування державної політики.

Всі ці ж недоліки знайшли своє відображення і в президентських законопроектах (від 2 лютого) «Про центральні органи виконавчої влади» та змінах до Закону «Про Кабінет Міністрів України». Більше того, у них ще повніше втілюється ідея фактичного підпорядкування виконавчої влади Президенту (насамперед через інструмент «доручень»). А окремі положення ліквідовують незначні еволюційні досягнення у системі державного управління України. Це стосується і ліквідації вже згаданих «урядових органів» (як виду) і скасування механізму «урядових комітетів» (робочих органів, які здійснюють підготовку проектів урядових рішень). Останнє погіршує прозорість та колегіальність роботи Кабінету Міністрів.

Отже, загальні висновки песимістичні. Більшість заходів «адміністративної реформи» В.Януковича віддаляють Україну від засад демократичного урядування.

Джерело: es-ukraina.blogspot.com