Митрополит УПЦ Київського патріархату: "Для об’єднання церков не вистачає розуму і бажання"

На мою пропозицію зустрітись після його одужання владика засміявся і сказав: "У моєму віці вже нерозумно щось так далеко планувати. Якщо ваша ласка, давайте поспілкуємось з вами телефоном. Наскільки я знаю, сучасна техніка дозволяє записувати розмову". Я увімкнув на мобільному телефоні диктофон, і ми розпочали розмову.

— Питайте, що вас цікавить, і я вам відповім.

— Владико Євсевію, чи правда, що ви особисто знайомі з нинішнім Патріархом Московським Кирилом?

— Знаю його. Давно. Він ще був тоді студентом, а я вже в сані — монах. У нього, можна сказати, сильна родина: і батько, і мати. Він дуже освічена людина, володіє шістьма мовами, учень митрополита Нікодіма (Ротова).

— Коли Патріарх Московський Кирило приїжджав до Рівного, ви з ним зустрічались?

— На жаль, ні. Хоча хотілось би. Тоді, коли він приїжджав, були дуже натягнуті стосунки і неприхильність. То він тоді, мабуть, образився, сів у літак і полетів до Києва. Хоча перед тим Кирило побував у Корецькому монастирі і тут, у Рівному, в нашому Свято-Воскресенському соборі (у верхньому храмі собору правлять службу священики Київського патріархату, а в нижньому — священики Московського патріархату — авт.).

— Ви спілкуєтесь зі священиками Московського патріархату?

— Хто до мене звертається — то нема ніяких перешкод. Я то вже старий, розумієте (чути, що посміхається — авт.)… От, наприклад. Є такий ярий прихильник Московського патріархату Агафангел (митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ-МП — авт.). Зустрілись ми з ним в аеропорту. "О-о-о-о! Владико Євсевій! Як ваші справи?" — каже до мене. Далі відбулась нормальна розмова, нормальні стосунки. Але як часом дійде до серця… якісь переконання. І тоді в різний бік. Тоді дає тріщину…

— Коли приймалось рішення про створення Української православної церкви з патріархатом у Києві, чому ви вирішили піти до Київського патріархату? Хоча багато священиків тоді залишились у промосковській УПЦ.

— Свобода… Одні хотіли піти — інші забажали лишитись. Мені ж хотілося… (закашлюється — авт.) Розумієте, для того, щоб була окрема церква, мають бути кілька обставин… Перш за все має бути держава. Не можна говорити, що в нас могла бути українська церква, якби не було держави. Держава вже є. Є віруючий народ. І є духовенство. Оці три речі дають можливість мати українську церкву — Українську православну церкву. Доки не було держави, про це не могло бути жодної мови і навіть бажання.

— Свого часу Москва витратила майже триста років, щоб отримати офіційне визнання Московського патріархату. Скільки часу знадобиться Україні, щоб визнали Київський патріархат?

— Даю вам відкриту відповідь: чим скоріше перепливе більше розуму, тим скоріше буде це зроблено.

— Що означає "перепливе розуму"? Кому: прихожанам, священикам чи владі?

— Всім. Тут не можна без жодної з названих вами гілок. Не можна жодної сторони відкидати.

— Як ви думаєте, чи можливе, у випадку об’єднання Української православної церкви (Московського патріархату) і Української православної церкви Київського патріархату повернення під юрисдикцію Вселенського Патріарха?

— Ми й так у юрисдикції Вселенського Патріарха, але окрім цього ми маємо право на те, щоб мати свою Українську православну церкву. Тому що, як я вже казав, ми маємо державу, віруючий народ та духовенство. Ці три речі дають можливість творити Українську православну церкву.

— Але виникає певна колізія. З одного боку, наскільки відомо, Вселенський Патріарх не визнає Україну як канонічну територію Російської православної церкви…

— А це вже питання ви поставите Константинопольському Патріарху (Вселенський Патріарх Варфоломій — авт.). Що він визнає, а що ні… На них може дати відповідь сам Патріарх.

— Я дещо про інше. З одного боку, Вселенський Патріарх не визнає приналежність України до Московського патріархату, але, з іншого, й не встановлює канонічних стосунків з Київським патріархатом. Як ви думаєте, що могло б змінити цю ситуацію?

— Даю вам дуже коротку відповідь: більше розуму треба мати.

— Нинішній Митрополит Київський Володимир (УПЦ-МП — авт.) робить кроки, які багато хто трактує як відхід від Москви…

— Молодець!!! Я митрополита Володимира Сабодана сорок три роки знаю. Він людина високо польоту, розуму, діяльності і щирості. Ще будучи студентом, він приїжджав до нас часто на відвідини. Просив українською заколядувати, заспівати… Протиріч жодних не було.

— Якщо так, як пропонувалось на останньому соборі УПЦ, в її храмах дозволять вести службу Божу українською мовою, то зникне одна з найбільших ідеологічних розбіжностей між обома церквами.

— Правильно. Але не всі цього хочуть. Для об’єднання потрібне бажання і розум в обох сторін. Тоді буде можливим братське служіння й об’єднання обох церков в єдину помісну Українську православну церкву. Не буде бажання — нічого не буде.

— Часто висловлюється думка, що об’єднавчий процес пішов би швидше і легше, якби і митрополит Володимир, і патріарх Філарет погодились не претендувати на першість в об’єднаній церкві. Ніби однією з перепон якраз є особистості глав обох церков.

— Ви абсолютно праві. Але для цього треба запитати тих… (пауза — авт.) Тих, які мають це зробити. Якщо нема бажання — то й нічого не виходить. Поки що, це є танець на одній нозі довкола своєї особи.

— В одній і другій церкві тими, хто підштовхує до об’єднання, є в основному молодші ієрархи. В УПЦ (Московського патріархату) це, наприклад, архієпископ Олександр Драбинко (архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський), який…

— (Перебиваючи запитання) Знаю його. Це дуже молодий і розумний архієрей…

— Виходить, що церковна молодь більше штовхає обидві церкви до об’єднання?

— Я б так не сказав. Я старий. У мене шістдесят два роки стажу служіння. І можу точно сказати, що головне — не вік, а бажання і порозуміння. До прикладу. Пам’ятаєте, до нас в Україну прилітав, вже нині покійний, глава римо-католицької церкви папа римський Іоанн-Павло другий. Він зійшов з літака, опустився на коліна… Поляк! Єстем поляк, а нє бидлий кабанє!!! Як кажуть поляки. Він опустився на коліна і поцілував землю. Патріарх Кирило, представник руської землі, міг би так само, зійшовши з літака, чи як він там дістався… опуститись на коліна і поцілувати землю, на яку приїхав. Треба мати поменше гонору. Поменше гордості, а побільше любові й щирості. От у цьому різниця.

— На інтронізації нинішнього глави Української греко-католицької церкви Святослава був присутній і патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет. А глава УПЦ митрополит Володимир надіслав вітального листа. Як ви думаєте, чи можливо в принципі об’єднання всіх трьох православних конфесій в Україні?

— Абсолютно можливе. Треба поважати один одного. І чим скоріше всі б об’єднались, тим краще було б…

— Але у такому випадку Україна стає, так би мовити, проблемою не тільки для Москви, а й для Ватикану.

— Не журіться, Ватикан дасть собі раду. Знаєте, головне — це бажання… бажання… бажання робити добро. І ніяких проблем би тоді не було. Треба вміти серцем, добротою і любов’ю ставитись одне до одного.

— Чи вигідне об’єднання церков нинішній українській владі?

— Владі державній? Абсолютно вигідне. Коли є держава, з територією, визнаною державами світу, коли є духовенство і віруючий народ — це все разом єдине ціле і дає змогу мати єдину православну церкву.

— Вважається, що попередній Президент України Віктор Ющенко був більше прихильний до Київського патріархату. Нинішній — Віктор Янукович — ніби ближчий до Московського патріархату. Побоювались, що УПЦ-КП можуть очікувати певні утиски. Чи відчуваєте ви щось подібне?

— Це питання швидше до Януковича. Я вважаю, що Президент, як глава держави, має обняти всіх. Він має вислухати і православних, і католиків, і греко-католиків, і протестантів. Він на те й Президент, щоб мати контакт з усіма. І має зробити так, щоб між ними всіма не було жодних конфліктів та оскаржень.

— Зараз часто можна чути нарікання і звинувачення, що священики, незалежно від приналежності до того чи іншого патріархату, користуються предметами розкоші. І це ніби не по заповідях Божих. Яке ваше ставлення до цього?

— Абсолютно вас підтримую! Оця показуха і, як кажуть росіяни, — "блєск". Треба більше проявляти терпимості, скромності, щирості й поваги до людей. Люди різні, різні характери, і чим більше розуміння, тим більше буде користі і ладу. Не треба вилазити на коня і махати батогом. Це нічого не дасть. Не ті часи.

— Чого ви побажали б людям?

— Побільше розуму. Горе велике, коли нема розуму. Горе б коли нема терпеливості. Горе б коли нема поваги до людини. І завжди варто пам’ятати, що на все воля Божа.