Як рівненський журналіст провів ніч у міліції [+Фото]

Про те, як чергують місцеві правоохоронці і які злочини доводиться їм розкривати, а також про премудрості й хитрощі оперслужби, що відкрилися за одну ніч — далі у нотатках з місця події.

Міліція і сміття
У чергову частину Рівненського міськвідділу УМВС приїжджаю рівно о сьомій вечора. Симпатична жінка з чарівною посмішкою, начальник чергової частини Ірина Мовчанюк, знайомить мене з міліціонерами, які чергують цієї ночі.
Мені показують монітор комп’ютера, на якому зображена карта міста з відмітками на ній.

— Тут ми можемо слідкувати за пересуванням патрульних машин "Беркута", ППС, ДАІ, — розповідає Ірина. Кажу їй, що бачив таку саму програму у фірмі "САНКОМ". За її допомогою контролюється вивіз сміття. Вочевидь автори програми реалізували свою розробку й у міліції.

Тут же монітор, який показує автовокзал, майдан Незалежності, перехрестя перед ЦУМом та Театральну площу. Виявляється, ці частини міста повністю на відеоконтролі в режимі реального часу. При цьому якість картинки така, що можна роздивитись номери на автомобілях.
Далі мене проводять до камери. Два дерев’яних "стелажі", які в народі називають "нари".



Туалет за цегляною перегородкою й умивальник. У камері дуже холодно.





— Зараз затриманих немає, то ми економимо тепло, — пояснює Ірина Мовчанюк.

За кілька хвилин по селектору оголошують, щоб слідчо-оперативна група з’явилась у чергову частину. Їм мають оголосити "приємну новину", що вночі з ними чергуватиме журналіст. Але знайомство відбувається вже в машині. Буквально за кілька хвилин лунає дзвінок. Міліціонер слухає, кладе трубку і тихо лається. За мить у селекторі лунає: "Слідчо-оперативна група — на виїзд!"

— Що там? — питає молодий хлопець в чергового.
— Рекламний щит, — сухо і похмуро відповідає міліціонер.

Сідаю в "Газель", яку показує мені Ірина. Тут вже знайомлюсь зі слідчо-оперативною групою. З виразів облич міліціонерів розумію, що вони не в захваті від перспективи провести нічне чергування у товаристві журналіста. Але вголос не обурюються і сухо знайомляться зі мною. Вони всі молоді. Слідчий — Юля, звичайна проста дівчина з приємною і навіть теплою посмішкою. Їй всього лише 22 роки. Разом з нею два "опера": Руслан — 29 років та Сергій — 21 рік. (Імена членів опергрупи змінені — авт.). Найстарший у цій компанії — водій Микола. В органах працює вже півтора десятиліття. Раніше патрулював вулиці й навіть був у кінній міліції. Але після скорочення сів за кермо міліцейського "бусика". До речі, як виявив пізніше, така молодь в опергрупах — сьогодні не виняток. Більшість "старих" пішли на пенсію або знайшли собі іншу роботу. Зарплата "опера" невелика — близько двох тисяч гривень.

Не "президентська" реклама
— Заїжджаємо за експертом — і на Чорновола, — командує Юля.

— Що там за щит? Хоч би не наш Президент, — переймається один із хлопців.

На вулиці Соломії Крушельницької забираємо експерта Миколу.

— От не сидиться вам у такий мороз. Що там у нас? — трохи бурчить, але посміхається експерт.

— Рекламний щит, — каже йому Руслан.

— Що, знову президентський? — цікавиться Микола.

— Не знаю, нам не уточнили, — невдоволено відрізає Сергій.

Щит був не "президентський", та й взагалі не щит. Як виявилось, на вулиці Чорновола, бурулька, впавши з даху, пошкодила вивіску магазину мобільних телефонів. Директор магазину розповів, що працівники ЖКП "Центральний" збивали бурульки і одна з них розбила вивіску. Юля пояснила чоловіку, що йому потрібно писати заяву в ЖКП і подавати позов.



— Тут немає криміналу і ми тут не потрібні, — пояснює Юля.



Але протокол все ж таки складають. Виявляється, що й з мене може бути користь для правоохоронних органів. Мені відводять роль "понятого", і я підписую протоколи. Як розповів Руслан, часто з цим виникають проблеми. Люди неохоче погоджуються допомогти.

У нас труп!
Завершуємо з вивіскою і знову сідаємо в машину. Зав’язується розмова. Схоже після того, як слідчі знайшли мені корисне застосування, їх ставлення до моєї присутності пом’якшилось.

— Ну що, на базу! — радіє Руслан.

— Ні, їдемо далі: у нас труп, — ставить хрест на сподіваннях колег водій.

— Юля, от навіщо ти зранку сказала, що у нас буде п’ять трупів? Тобі хіба скучно жити? — уже без посмішки каже Руслан.

Адреса, за якою був труп, виявилась геть поряд, буквально через кілька будинків. Знаходимо потрібний під’їзд і квартиру. Двері відчиняє жінка в чорній хустці. У мене шок: ця пані багато років працювала у нашій газеті. Міліціонерів проводять до кімнати з покійником, а я залишаюсь з хазяйкою квартири. Виявляється, помер її чоловік, який вже тривалий час хворів. Руслан після огляду кімнати заходить на кухню, де ми розмовляємо з удовою. Сідає за стіл і починає складати протокол. А я йду з квартири. Тут, спираючись на перила, щось пише Сергій.

— Твоя знайома? — питає він у мене, киваючи в бік квартири.

— Так, працювали разом, — відповідаю.

— Ми майже щоразу приїжджаємо до знайомих, однокласників, родичів чи друзів. Спочатку це "нагружає", а потім звикаєш... — каже Сергій.

За кілька хвилин приїжджає судмедексперт. Виявляється, тепер недостатньо, щоб смерть констатували лікарі "швидкої". Навіть якщо людина помирає природною смертю — обов’язково викликається міліція та судмедексперт, аби засвідчити відсутність ознак насильницької смерті.
Трупів цієї ночі у опергрупи таки було п’ять, і слідчі ще раз виїжджали засвідчити смерть 56-річної жінки, котра померла від раку.
Знову сідаємо в машину.

— Їдемо в "Екватор", там виробнича травма, — каже Юля.

— Але ж це робота прокуратури, — каже хтось із правоохоронців.

— Воно то так, але викликали нас. Поїдемо, зберемо свідчення і передамо слідчому прокуратури, — відповідає старший слідчий опергрупи.

В "Екваторі" працівник впав з драбини, і його відвезли в лікарню. Слідчі опитують свідків і складають протоколи. Аби зігрітись, беру гарячий чай і йду потеревенити з водієм. Говоримо про міліцію і безпеку на вулицях.

— Колись батальйон ППС перекривав пішими нарядами все місто. Вулицями ходити було безпечніше, бо злочинець знав, що десь поряд є міліціонери, — каже Микола. — А зараз все настільки поскорочували, що вже геть не вистачає сил.

Повертається опергрупа. Збираємось їхати в лікарню, брати свідчення в самого потерпілого, але плани міняються.


Наркомани
З чергової частини повідомляють, що наряд патрульно-постової служби затримав наркоманів з "травою". Замість того, щоб їхати в тепле приміщення на вулиці Пушкіна — прямуємо в холодний під’їзд на Соборній.

Тут два міліціонери з ППС та двоє молодих хлопців. Один в наручниках, інший — без.



— Ну що тут у нас? — питає старший слідчий Юля.

— Трава, — сміючись, каже один з ППСників. — Ми підійшли, спитали, чи в нього є наркотики, а він спокійно так відповідає, що є. Не опирався, погодився добровільно здати.

— Давай без різких рухів, діставай і клади сюди, — каже Руслан, простягуючи до хлопця свою папку. Той дістає десь зі штанів невеликий згорток і кладе на папку.



Експерт розгортає пакунок, фотографує і запаковує в спеціальний пакет. Слідчі знову складають протоколи, в яких вже автоматично ставиться моє прізвище, а я автоматично ставлю підпис як "понятий".

Затриманих "вантажать" у "Газель", і машина тепер вже направляється на базу. Тут затриманих оформляють, а я йду в чергову частину. Мабуть, у мене був геть замерзлий вигляд, бо після співчутливих поглядів у мій бік мені наливають гарячого чаю. До чергової частини буквально влітає чарівна молода жінка з яскравою посмішкою, у міліцейській формі і при "повному параді". Знайомимось. Виявляється, це начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей Олена Кравчук.



Тільки-но починаємо розмову, як у селекторі знову лунає: "Опергрупа — на виїзд!"

— Знову труп, — з якоюсь злістю каже міліціонер, який щойно викликав опергрупу по селектору.

За кілька хвилин виїжджаємо. У машині жартують над Юлею, яка ще вранці, заступаючи на чергування, напророкувала групі п’ять трупів. А вона у свою чергу бідкається, що не встигла перекусити і піца залишилась холонути на столі.

— Ми не злі і не цинічні. Просто якщо не жартувати, то звихнутись можна, — каже експерт Микола. — За чергування всього можна надивитись.


Малолітні п’яниці
По приїзді "на базу" всі знову розходяться по своїх кабінетах. У перервах між виїздами слідчі займаються своєю "паперовою роботою".
Бійці "Беркута" привозять двох хлопців, яких затримали за розпивання спиртних напоїв у громадському місці. Два хлопчаки, одному з яких 14 років, а іншому 15, йшли Соборною і пили "Бренді-колу".

— Де ви купили алкоголь? — питає слідчий Руслан.

— У "тридцять другому" гастрономі, що на (вулиці — авт.) Петлюри, — похнюпившись, бубнів один із хлопців. — Спочатку не хотіли продавати. Казали, що їх вже за це штрафували, але потім продали.

Руслан оформляє протоколи і каже хлопцям, щоб телефонували батькам. З відділку вони можуть поїхати лише у супроводі дорослих. Мама одного із затриманих сказала, що то проблеми сина і вночі вона нікуди по нього не поїде. Мама другого приїжджає за півгодини. З її вигляду та реакції сина зрозуміло, що вдома він "отримає по повній".

— Ну, здається, на сьогодні вже, може, і все, — каже Руслан, відправивши з відділку маму з малолітнім порушником. — Три години ночі, зазвичай о цій порі вже спокійно.

Вирішую, що й мені вже час додому. Дорогою в голову лізли різні думки й безліч питань. Молоді люди, з якими мені довелось познайомитись, геть не схожі на тих "ментів", яких ми бачимо в серіалах. Вони геть не така "сволота", як часто говорять про них прості люди.

Після цієї ночі зрозумів: є "менти", у яких на допитах вмирають люди, є — які їздять на "джипах" і живуть в "маєтках", а є звичайні "опери" — які просто роблять свою роботу. Бо хтось її має робити...

Читайте також:
Рівненська журналістка провела ніч з міліціонерами [РЕПОРТАЖ]