Рівненський меценат Олександр Нестерук — про військову дружбу, справедливість та сучасну армію [+Фото]

Армія залишилася настільки рідною, що через два десятки років він є бажаним гостем та меценатом рівненських військових.
До порядку, духовного та фізичного самовдосконалення Олександр Нестерук привчився ще з дитинства. Регулярні заняття спортом змусили навчитись планувати час, відповідально та старанно виконувати різні завдання та гартувати силу волі. Ще хлопцем він займався важкою атлетикою, відвідував секцію боксу. Тому армія та військова кар’єра бачились хлопцеві чудовою перспективою. Втім, вступити до омріяного Рязанського повітряно-десантного училища не вийшло.



— Так хотів потрапити в армію, що навіть на кілька місяців раніше складав випускні іспити у Рівненському радіотехнічному училищі, — зізнався Олександр Нестерук. — Я був відмінником, то керівництво закладу дозволило мені завершити навчання раніше та під час найближчого призову піти служити до лав армії.

Для дисциплінованого спортсмена всі армійські випробування не стали несподіванкою. Проте перелаштовуватися все ж довелось.
— Там усе за графіком, навіть сон. Вже не можна було, як вдома, спати скільки хочеться зранку. До того ж ми постійно були в русі — тренування, кроси, наряди та варта. Особливо непросто новобранцям під час проходження курсу молодого бійця, — згадує Олександр Петрович. — Важкувато звикнути до постійного відчуття легкого голоду. За перших кілька місяців служби навіть схуд. А пізніше звик до режиму і відновив попередню форму.



Під час служби у 1987-1989 роках в одній з військових частин Бродівського гарнізону доводилось виконувати найрізноманітніші завдання й регулярно заступати на чергування. Найменше солдатові Нестеруку подобались чергування на кухні. Авже ж, приготування їжі — справа необхідна, але геть не цікава. Тому при можливості обирав чергування на пункті зв’язку. Там солдат не тільки застосовував здобуті під час навчання знання, а й вдосконалював військові навички. Одного з кращих солдатів Олександра Нестерука хотіли навіть направити навчатися на офіцера, та, порадившись з рідними, від такої кар’єри вирішив відмовитись. Тим паче на той час його призначили командиром відділення.

— Тоді зрозумів, що в армії, як і в житті, головне — спільна злагоджена робота, товариство… і хороший наставник. Для мене взірцем військового став командир роти капітан Михайло Михайлов. У всьому показував нам особистий приклад. Коли інші роти щодня бігали по три кілометри, то ми намотували по 5-10. Весь цей час Михайлов біг поруч з нами. Він не приймав квапливих рішень, у разі чого завжди розбирався в ситуації, а не призначав винних. Карав суворо, але справедливо, "за діло". Така ж ситуація була, коли я взяв на себе провину інших солдатів. Товаришів я не видав, а командир захистив мене перед керівництвом і дозволив мені зберегти гідність і самому зняти сержантські погони. Вже під кінець служби мене за гарну службу й досягнення відновили у званні, — розповів Олександр Нестерук.

Дружні зв’язки з командиром роти колишній солдат підтримував і після завершення служби. Приїздив у Броди та зустрічався з колишнім наставником. Потім зв’язок втратився, проте найближчим часом Олександр Нестерук планує відшукати свого командира. Адже військових товаришів та наставників пам’ятаєш все життя.

Небайдужі Олександру Нестеруку й будні сучасних військових. Сама доля налагодила товариські стосунки депутата міської ради з солдатами та офіцерами 55-го окремого лінійно-вузлового полку зв'язку у Рівному.
— Я живу в місті все життя, бачив, як воно росло та змінювалось. Особливо той район Рівного, де розташована військова частина.

Військові стали рідними для рівнян, а місто — їхньою домівкою. Тому 70-річчя частини 55-го окремого лінійно-вузлового полку зв'язку — це особливе свято і для військових, і для цивільних, — зауважив Олександр Нестерук.



— Головне завдання військового — бойова підготовка, і в першу чергу держава дбає про видатки на військові навчання, виходи на полігон, заняття з військовослужбовцями, аби бути готовими до виконання завдань за призначенням, а питання тилового забезпечення чи ремонту казармено-житлового фонду відходять на другий план. Не на все вистачає фінансового забезпечення. Підтримуємо порядок на основних об’єктах частини власними силами як вдається, — зазначив командир окремого лінійно-вузлового полку зв’язку полковник Сергій Патапов. — Тому допомога Олександра Нестерука як ніколи вчасна.

Депутат розумів, що основні об’єкти полку мають "блищати", як зірочки на офіцерських погонах. Тому фінансово допоміг капітально відремонтувати дах на Контрольно-пропускному пункті частини, реставрувати стелу із зображенням бойового шляху частини, укріпити трибуну.

Добрими намірами мецената військові були приємно здивовані. Його доброчинності не рівня всі благодійні пориви та наміри місцевих бізнесменів чи політиків. Адже більшість із них, зазначають військові, лише обмежувались розмовами та обіцянками перед виборами.
— Олександр Петрович у свою чергу лише запитав про проблеми й запропонував допомогу. Все, про що казав, потім зробив. Саме так чинять справжні офіцери, які не бувають колишніми військовими. Відповідальність та мудра небагатослівність — у цьому весь Олександр Нестерук. Він не просив про спеціальні зустрічі чи мітинги з солдатами, йому достатньо буденного, товариського спілкування, — зауважив Сергій Патапов.

Відзначити мецената військові теж вирішили нагородою. З рук генерал-лейтенанта у відставці Вілена Мартиросяна Олександр Нестерук отримав "Орден мужності". Допомагати військовим меценат планує і надалі. Вже запланував переобладнати в одному підрозділі полку спортивний куточок.


— Чимало спортивних снарядів там вже застаріли, тому хочу закупити трохи нових. Адже потреба в цьому є — солдати регулярно тренуються там. Я знаю, наскільки це важливо, — наголосив Олександр Нестерук.

Тим часом у місті вже не один рік Олександр Петрович є одним з найактивніших спортивних меценатів. Підтримував не один футбольний турнір: “Шкіряний м’яч”, “Кубок майбутніх Чемпіонів”. Також він третій рік є президентом футбольного клубу "Авангард-2010". Під його опікою команда показує професійний ріст та хороші результати. А вже цьогоріч змагатиметься у Першій лізі чемпіонату області з футболу.



Олександра Петровича рівняни неодноразово визнавали "Меценатом року", "Гордістю Рівного" та "Зіркою Рівного". Перелічити всі відомі й невідомі добрі справи Олександра Нестерука — справа не з легких. Кожним своїм починанням він доводить, що належить до тих людей, які тримають слово. Як і годиться чинити справжньому захиснику.