Рівненський коваль Володимир Вишньовський: "Я варився у котлі ковалів високого класу"! [+Фото]

Коваль Володимир Вишньовський, можливо, і не мріяв з самого дитинства повелівати молотом і вогнем, але сьогодні це у нього дуже добре виходить.

— Ковалями зазвичай хочуть бути з дитинства. І у Вас так? Спеціально навчались чи здобували освіту за іншим напрямком?

— До ковальства був не байдужим з юнацьких років, проте освіту отримував за іншим напрямком. Закінчив інститут водного господарства по спеціальності інженер.

— Як давно у цій професії? Працюєте на підприємстві чи у власній кузні? Маєте помічників?

— Після закінчення інституту працював майстром на заводі тракторних агрегатів, де мав можливість працювати з металом. Ніколи не подобалася совдепівська сірість, тому коли в 2004 році друзі запропонували створити кузню, сприйняв це як подарунок долі. Ковальській справі вчився самотужки, приглядаючись до виробів інших майстрів. З часом з’явились і помічники, які дотепер працюють зі мною у кузні.



— Як вибирали помічників? Вони вже навчені люди чи проходили свою «кузню» у Вас?

— Протягом цих років помічників було дуже багато, але зараз лишилися тільки ті, які перевірені роками і спільною працею.

— Як більше подобається: створювати на замовлення для когось, зважаючи на побажання замовника, чи для себе за своєю фантазією?

— Працюючи, я обов’язково зважаю на побажання замовника, але коли мені не ставлять «рамок», я дозволяю своїй фантазії виливатися в металі.

— На що наштовхує фантазія, що найбільше подобається створювати?

— Цікаво робити нестандартні вироби, показувати в них всю красу рідного краю.





— А які матеріали ви використовуєте в роботі?

— Останнім часом почав поєднувати традиційне ковання з чеканкою по чорному листовому металу. Трудоємкість виробу набагато більша, проте результатом, як правило, залишаюся задоволеним і я, і клієнт.

— Як треба кувати виріб і з якого матеріалу, щоб він стояв «навіки»?

— Головне правило в роботі – робити, як для себе (посміхається – авт.).

— Що Вас надихає на створення кованих скульптур?

— Життя. Воно і є моїм головним натхненням у роботі.

— У Рівному багато людей Вашої професії? Наскільки в нас популярне і перспективне ремесло коваля?

— Я вважаю, що в Рівному достатньо ковалів високого класу. Кого цікавить справжня робота з металу, той замовляє роботи в ковалів, а кого ні – той купує стандартні заготовки в магазинах. На щастя, поціновувачів справжнього ковальського мистецтва в Рівному вдосталь (посміхається – авт.).

— А в яких виставках, фестивалях і творчих проектах ви брали участь?

— Цього літа вперше взяв участь у ковальському фестивалі «Металеве серце України», що проходив у Рівному.



— Які враження від «Металевого серця України»? Що найбільше сподобалось у ході фестивалю?

— Оскільки для мене участь у фестивалі була вперше, емоцій вдосталь, тому що я «поварився у котлі ковалів високого класу» і набув такого потрібного мені досвіду, та й знайшов багато нових друзів.

— Які скульптури Ви представили там?

— Основна моя робота на виставці представляла собою тематику України - «Чорний птах», що сидить на стовбурі дерева, гілки якого вже не мають листя. Цей твір символічно відтворює проблеми нашої країни. Але я не бажаю зупинятися на негативі, тому створив символічні ковані воли, які працею, зухвалістю та духовним багатством нашого народу витягнуть його з трясини постійних перебудов, та невір’я у власні сили.

— Одна з організаторських умов: створення власного металевого серця. Ви своє подарували нашому місту?

— Так, звісно. Навіть три. Одне створив я, друге створив мій помічник Григорій, а третє – це частинка мого серця.



— Робота стала для вас улюбленим ділом. Правильно розумію?

— Так, звичайно.

— А як щодо вільного часу, хобі, наприклад. Знаю, що Ви розводите тварин. Яких саме?

— Вільного часу практично немає, тому що крім ковальства, я займаюсь розведенням овець так кролів, біля яких треба багато ходити та працювати, але це приносить мені не тільки задоволення, але й вирішує продовольчу програму моєї родини (посміхається – авт.). А хобі в мене – риболовля.

— А що ж тоді важче в глобальному плані: два ваших улюблених діла чи виховання дітей? =)

— Діти, слава Богу, виросли і як такого виховання вже не потребують. Хіба що мудрої поради та батьківської підтримки.

Володимир разом із дружиною Світланою виховав двох доньок. Старша Наталія працює перекладачем з німецької, уже рік як одружена. Молодшій Олесі 21 рік, вона студентка Рівненського державного гуманітарного університету.

— Як до Вашої професії ставиться дружина, допомагає Вам, можливо?

— Їй подобається моя робота, те, що ковані роботи оточують наш дім: і качалка-гойдалка, і мангал, й інші маленькі дрібнички на кшталт підсвічників і металево-скляного столу. А допомагає вона своєю присутністю у моєму житті.

— Коваль-голландець на недавньому фестивалі, Хууб Сенсен, казав, що в його школі для ковалів навчаються і жінки. Не хотіли б, щоб Ваші дівчата пішли стопами батька і освоїли таку цікаву професію?

— Я вважаю, що кожен сам повинен вибирати, чим йому займатися. Хоча ідея цікава (посміхається – авт.).

— Як проводите час із сім’єю?

— Дуже любимо подорожувати українськими Карпатами і стараємося кожен рік туди поїхати. Кожного разу знаходимо там щось нове і цікаве для себе.





— В яких цікавих місцях побували? А куди ще хочеться поїхати?

— Сподобалася поїздка в Єгипет, а саме їхні гори – голе каміння червоного кольору. Певне, цей контраст з нашими зеленими Карпатами так нас вразив.

— Яким чином набираєтесь життєвих сил і натхнення для роботи?

— Люблю, коли до мене приходять мої друзі, куми, рідні і ми всі збираємось біля мангалу, смажимо м’ясо, варимо уху і весело проводимо час.

— Які плани на майбутнє? Чого б хотілось досягти? Про що мрієте?

— Просто жити в мирі і злагоді з собою та оточуючими та просити в Бога здоров’я.