Куди поділись гроші

Думаю, всі чули поняття “тіньова економіка”. Це коли гроші в державі крутяться без контролю і збирання з них податків. Це коли зарплата у конвертах, а частина ціни за товар повз податкову, і ще багато різних цікавих речей. Це ті гроші, які мали б приносити прибуток у бюджет країни, а натомість осідають в кишенях олігархів. З цим явищем Україна нібито бореться весь час свого новітнього незалежного існування. Але, попри боротьбу, за обсягами тіньової економіки ми, мабуть, серед лідерів у Європі. Так само, як і серед лідерів у питаннях корупції, бюрократії і ще в багатьох неприємних речах.

Welcome to Україна
У мене є знайомий поляк, який колись одружився з українкою і переїхав жити в Україну. Тут він вирішив вести бізнес. Так, кілька маленьких крамниць. Вже перше знайомство з особливостями ведення тут бізнесу він був шокований. “Тут не платять податки майже всі!” — дивувався поляк. У Польщі все зовсім інакше — підприємці платять податки. Але в Україні система оподаткування така, що бізнес змушений йти в тінь, аби елементарно вижити. На думку мого знайомого поляка, ситуація майже патова: держава не виконує своїх зобов'язань перед громадянами, а вони, у свою чергу, не виконують своїх.

За оцінками Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду, частка тіньової економіки в Україні побила вже всі європейські рекорди і становила у минулому році більше 44 відсотків ВВП. Через це державний бюджет недоотримує мільярди гривень, які стали б у нагоді при нинішній важкій фінансовій ситуації в країні.

Основними причинами такого стану справ експерти вважають відсутність справжньої ринкової економіки та корупцію. Тіньова економіка — це своєрідний спосіб звільнитись від хабарництва та недобросовісної конкуренції. По-простому кажучи — кумівства та тиску адміністративного апарату. Минулого року, за оцінками агентства Transparency International, Україна зайняла 152-ге місце за рівнем корупції. Розмістившись поруч з Угандою і Таджикистаном.

Згідно з розрахунками Всесвітнього банку, українські підприємці витрачають в середньому 491 годину на рік, щоб сплатити податки. Перерахуйте це на звичайний робочий день, і вийде, що підприємець витрачає 61 робочий день тільки на податкові формальності. А коли ж тоді працювати й заробляти гроші, щоб було з чого платити ті ж таки податки?

Експерти називають ще одну причину надмірної тінізації української економіки — це використання чиновниками бюджетних грошей на купівлю дорогих авто, меблів, дорогі ремонти тощо. Платники податків просто не хочуть оплачувати розкішне життя тих, хто по суті є найманими менеджерами держави. Фактичне приховування податків — це своєрідна моральна компенсація за соціальну несправедливість.



Податковий кошмар
Найбільш сумлінною, з точки зору сплати податків, країною Європи є Швейцарія. Тут рівень тіньової економіки не перевищує восьми відсотків. В інших країнах Євросоюзу цей показник рідко перевищує цифру в десять відсотків ВВП. Україна, зі своїми 44,1 відсотками, показує найгірший результат, переганяючи інші країни колишнього СРСР.

На думку європейських експертів, податкова дисципліна в країнах Європи зумовлена перш за все повагою до держави та її законів. Якщо в суспільстві є чітке розуміння, для чого сплачуються податки і куди вони витрачаються, то податкове навантаження не буде призводити до переходу грошей у тінь.

Як пише інтернет-видання Кореспондент.нет, президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер впевнений, що частка тіньової економіки в Україні була високою із самого початку отримання незалежності. У часи, коли економіка України була в руїнах, тіньова економіка фактично замінила державну. В результаті бюджет України формально недоотримує близько третини податкових надходжень. Це фактично означає, що видатки на охорону здоров’я, армію чи соціальне забезпечення могли бути значно вищими.

Однак навряд чи вдасться отримати ці надходження за допомогою тиску і введення нових платежів і податків. Підприємці знайдуть нові способи, як приховати свої грошові обороти. Як кажуть у народі: “на кожен хитрий болт завжди знайтеться гайка з лівою різьбою”. Навіть українські олігархи, наближені до коридорів влади, ховають свої доходи в офшорних зонах, подалі від рідної податкової.

Вийти з тіні
Причини проблеми тінізації економіки, на думку експертів, лежить глибоко в минулому, в українській ментальності й історичних подіях. Українці так довго були позбавлені державності та були змушені виживати під окупаційним тиском інших країн, що небажання віддавати державі зароблене стало національною особливістю. На підсвідомому рівні будь-яка влада сприймається як чужа, яку потрібно обдурити, щоб вижити. Це ще більше підсилюється діями самої української влади часів незалежності, коли замість умов для нормальної цивілізованої роботи фіскальні органи створювали причини забрати побільше заробленого у пересічного українця.
Навряд чи вдасться швидко змінити нинішню ситуацію. Тим більше в реаліях, коли держава, як функціональний апарат, не готова до радикального реформування. А головне — до самореформування.

Швидкі зміни можливі, й це довів нещодавній досвід Грузії. Михайло Саакашвілі буквально за кілька років змінив, здавалось би, десятиліттями вибудовану систему. Але й тут є підтвердження істини, що починати (державі — авт.) завжди потрібно з себе. Ідеолог грузинських реформ Каха Бендукідзе називає три умови для детінізації економіки будь-якої країни: значне зниження податків, їх жорстке адміністрування та знищення корупції у контролюючих органах. Саме ці три причини змусили колись податково недисциплінованих грузинів справно платити податки.

Подібний досвід могла би перейняти й Україна. Тим більше, що певні успіхи все-таки є. За прогнозами експертів, у 2012 році у нашій країні дещо зменшується рівень тінізації. Однак, якщо влада виводитиме бізнес з тіні й водночас не боротиметься з корупцією, це в результаті може просто знищити підприємництво. І тоді збирати податки просто не буде з кого.

P.S. При написанні статті були використані думки й коментарі рівненських економістів, чиновників і банкірів. Однак абсолютно всі вони відмовились коментувати тему офіційно і попросили не називати їхні імена та не вказувати посади. На мою думку, це яскраве свідчення їх відношення до ситуації в країні.