08.04.2013, 13:13

Учасник рівненського "Танцювального БУМу" Віктор Данилов: "Почуваюся шестирукою індійською богинею!"

28 квітня до Міжнародного дня танцю ансамбль «Сузір’я Едельвейс» готує нову програму, родзинкою якої стане шоу за участю відомих рівнян – аналог телевізійного проекту «Танці з зірками»! Серед людей, які погодилися на танцювальний експеримент, і директор телекомпанії «Рівне 1» Віктор Данилов.

Продовжуючи знайомити читачів порталу з учасниками рівненського "Танцювального БУМу", пропонуємо чергове з серії інтерв'ю. Наш нинішній співрозмовник - Віктор Данилов, директор телерадіокомпанії "Рівне 1", автор і ведучий кулінарного шоу "СмачнОГО!" на Першому місцевому, засновник Видавничого дому "ОГО".

- Вікторе Євгеновичу, розкажіть, будь ласка, чи довго Вас довелося вмовляти стати учасником танцювального шоу «БУМ»?
- Підтримувати цікаві проекти, експериментувати, бути максимально активним – для мене це стиль життя. А власне танцювальний задум «Едельвейсу» – це позитивний класний проект, який гріх не підтримати. Тому вмовляти мене довелося рівно півтори хвилини, в які я намагався підкреслити, що є більш видатні потенційні танцювальні особистості в нашому місті. Але організатори сказали, що їм потрібен саме я. Добре… Раз треба, значить буду брати участь (сміється – авт.)!

- Це Ваш перший танцювальний досвід? Чи, може, Ви пробували свої сили в хореографії у дитинстві чи в юності?
- Хореографією я ніколи не займався! Хіба в студентські роки на конкурсах художньої самодіяльності чи в рамках КВК доводилося раз чи два щось там танцювати. От і все.

- Мабуть, складно починати з нуля?
- У нас в житті все складно дається. Звичайно, танцювати – це справа дуже непроста. Простіше вдома на дивані лежати перед телевізором (посміхається – авт.).

- Який танець будете виконувати?
- Це буде танець із шаблями. Сподіваюсь, що мені все вдасться, і постановка Олени Присяжненко у моєму виконанні буде справді запальною.

- Вікторе Євгеновичу, я знаю, що велика частина Вашого життя пов’язана з «Едельвейсом». Адже Ваша старша дочка Христина займалася танцями довгий час…
- Так. І від Христини я знаю, як важко вчитися танцювати. Моя дочка іноді навіть плакала після тренувань. Але завжди займалася хореографією із задоволенням. Христина бувала з «Едельвейсом» у різних турне, навчальних поїздках… Вона з вдячністю згадує той період свого життя.

- Зараз Христина частково може бути Вашою наставницею у тренуваннях. Вона схвально поставилася до рішення татка затанцювати для рівнян?
- А вона, до речі, ще й не знає про це! Ми з Христиною постійно обговорюємо купу сімейних новин, але от про танці я їй ще не сказав… Сьогодні доповім…

- А що каже дружина?
- Дружина схвалює моє рішення. Я думаю, що вона й сама хотіла б взяти участь у такому проекті.

- Ваша з Оленою Присяжненко танцювальна пара вже цілісна, гармонійна? Звикли вже один до одного?
- Я до Олени вже звик. А от вона до мене – ще ні (сміється – авт.).

- Ви, напевне, знаєте, що у проекті беруть участь іще п’ять чоловіків. Це і власкор каналу «1+1» Олександр Курсик, і директор Міського палацу культури «Текстильник» Тарас Максименко... Сприймаєте когось із учасників як конкурента?
- Ні, я ж не змагаюся! Моя філософія у тому, щоб підтримувати все позитивне. І якщо хтось із глядачів повірить мені як танцівнику, то я буду надзвичайно радий. Адже це здорово. Спостерігаючи за собою, я помічаю, як у роботу включаються м’язи, про які вже давно й забув.

Учасник рівненського танцювального "БУМу" Сергій Жабчик: "Я спочатку погодився, а потім подумав!"

- Що дається найскладніше?
- Зараз дуже складно стежити за всім одночасно – і за ритмом, і за рухами ніг та рук… і ще й голова має бути на місці, й посмішка на обличчі. Почуваюся шестирукою індійською богинею. І розумію, що все треба доводити до автоматизму.

- Чим жертвуєте нині заради репетицій?
- Жертвую спілкуванням… з диваном і телевізором!

- Жителі нашого міста знають Віктора Данилова як бізнесмена, політика, телеведучого, кулінара… У Вас дуже багато різних захоплень. Ще одним можуть стати танці…
- Ні, це не мій профіль… Я погодився на проект не заради самопіару чи задля того, щоб про мене говорили. Це скоріше пропаганда правильного способу життя. Бо мені прикро, що все, чим ми жили у юнацькі роки – спорт, художня самодіяльність, участь у різних гуртках – зараз стало менш актуальним. Я відчуваю, що ми щось втрачаємо… Тому завжди підтримаю людей, які не лінуються робити добрі справи, не шкодують на це власного часу, грошей, своєї енергії. Дай Бог, щоб цей проект прижився у нашому місті і щороку був тільки кращим!