Сім чудес Демидівщини

Хрінницьке водосховище

Хрінницьке водосховище створене у 1957 році на р.Стир з метою забезпечення роботи вбудованої у тіло греблі гідроелектростанції, а також для рекреації та рибогосподарських потреб регіону. Площа водосховища — 2500 га, запроектований об’єм води в 40 млн куб.м. Глибина — від трьох до семи метрів, на ямах та у руслі річки є і більше. За період свого існування водосховище декілька разів спрацьовувалось (спускалось).

Так, останній раз, у травні 1989 року в нижньому б’єфі неподалік греблі водосховища було виявлено карстову воронку діаметром 25 м та глибиною 9 м, внаслідок чого було здійснено повне спрацювання водосховища до мертвого рівня. І лише в 1999 році після здійснених ремонтних робіт на водопідпірній греблі водосховище було наповнено водою.
Хрінницьке водосховище — найбільший штучно створений водний об’єкт і, з самого початку свого існування, один з основних рибопромислових об’єктів. В уловах нараховується близько 28 видів риб, які відносяться до 8 родин.

Хрінницькі грязі

На березі водосховища с.Хрінники багато відпочивальників, адже тут, у сосновому лісі, розташовані будівлі санаторію "Хрінники". Найголовніше в санаторії — це унікальний вид медичних послуг — грязелікування. Грязі Демидівського краю за своєю лікувальною та оздоровчою дією не мають аналогів в Україні. Поклади складаються зі слабкосульфідного прісноводного високозольного торфу із вкрапленням у ньому різновидів геоботанічного складу: осокового, очеретово-осокового та дерево-осокового. Покази для лікування грязями: захворювання органів дихання, травного каналу, хронічний пієлонефрит, хвороби опорного апарату. Санаторій оснащено сучасною медичною апаратурою, тут працюють професійні спеціалісти.

Цілюще джерело “Рейзя”

Усі жителі цієї місцевості знають урочище Рейзя, повз нього можна вийти до лісу. Тут завжди можна напитися холодної, цілющої води. Довгий час це джерело було лише згадкою для жителів навколишніх сіл.
Після "наполегливої" роботи меліораторів висохло кришталеве джерельце і заросло травою. Та коли взялися за цю справу жителі села — забриніло, заспівало джерело, втішаючи перехожих.

Є багато розповідей і легенд про нього. Одна із них розповідає про дивовижне зцілення молодої панни, яка напилася води з джерела і вилікувалася від довготривалого захворювання. З того часу пішла про джерело слава. Переказували люди: хто води цієї випив, той, якщо гарним був — ще кращим ставав; якщо сильним був — ставав ще сильнішим; хто ж хворим був — здоров'я тут здобував.

Люди спорудили біля джерела капличку, а єврейка Рейзя — корчму. Подорожні здалеку йшли, хотіли відпочити, підкріпитися. Отак вона і збагатилася біля цілющого джерела, а землі ці почали називати "Рейзя".

Дуб-велетень

У Хрінницькому урочищі, що неподалік села Хрінники Демидівського району, росте "Дуб-велетень'', якому, на думку науковців-природознавців, виповнилося вже понад… 550 років. Обшматований вітрами століть, загартований дощами, буревіями, злими блискавицями, стоїть він посеред лісу кремезним старцем. Могутній стовбур дерева ближче до землі настільки широкий, що його можуть лише обхопити водночас четверо людей. Він нагадує гігантську колону. На території Демидівського району це єдина пам'ятка природи, яка пережила і бачила на своєму віку війни, різноманітні зміни кліматичних умов. Біля цього дуба, за переказами, відпочивав та радився зі своїми воїнами Богдан Хмельницький, ідучи на Берестецьку битву. Існують перекази, що зупинялись біля цього дуба Петро І, Катерина ІІ. Тут присипала земля дві могили козаків, які загинули в сутичці з татарами.

Висота дуба — 25 метрів, а діаметр дерева на висоті 1,3 м від землі — аж 1 м 47 см.

Орнітологічний заказник “Хрінники”

Ось ще один дивовижний куточок природи, де восени і влітку можна відчути сильний рибний запах. Це орнітологічний заказник державного значення "Хрінники", де гніздується сіра чапля. Приліт відбувається у третій декаді березня. Чаплі гніздяться окремими парами або колоніями. Гнізда будують високо на деревах, їдять свіжу рибу. Сіра чапля дещо більша за гуску, попелясто-сірого кольору, з білими шиєю і животом. По боках шиї знаходяться чорні плями, лапи, шия і дзьоб — довгі, крила тупі й широкі. Під час польоту чапля втягує шию так, що голова з'єднується з тулубом. Вона має скрипучий пронизливий крик, який найчастіше чути під час польоту. Щоб упізнати сіру чаплю, потрібно звернути увагу на її розмір і колір. У хрінницькому лісі знаходиться єдина колонія сірих чапель в Україні.

Пам’ятки з минулої епохи

В урочищі Шанків Яр поблизу села Хрінники археологи відкопали тризуб, якому 2700 років. Загалом урочище видало чимало предметів, вік яких сягає від однієї до чотирьох тисяч років. Серед них — амфора із зображенням рала, яку датують 4 тисячоліттям до н.е. Древню посудину нині для своїх виставок намагаються отримати кілька провідних археологічних музеїв Європи та Канади. Інша сенсаційна знахідка — фігурка божка Сарапіса, придуманого греками з метою зближення з єгиптянами приблизно у 3-2 століттях до н.е.

Третім унікальним предметом став тризуб, а точніше, рибальський гарпун у формі тризуба, складений із трьох оброблених остів. Час виготовлення такого інструменту — приблизно сьоме століття до н.е. І цей тризубний елемент можна вважати чи не найдавнішим, який передував українському національному символові. Знахідка пролила чимало світла і на древній побут краю. З'ясовується, що рибальське знаряддя поряд з іншим — тризубим захватом із кабанячих іклів — використовували у племені неврів. І це знаряддя, по суті, стало черговим доказом існування неврів, які, за описами давньогрецького історика Геродота, були сучасниками скіфів.

Пам'ятник Ісусу Христу під хрестом

Підійшовши до пам'ятника, читаємо напис: "Падаючому під хрестом захисникові і володареві світу після чудотворного образу Ісуса Христа Боремельського колись на тому місці в невеликій дерев'яній Свято-Михайлівській православній церкві с.Боремель на вічний спомин цей величезний пам'ятник заложили і виставили року Божого 1786 р."

Історія цього пам'ятника сумна. Народився він на попелищі. Місцевий пан Чацький знищив стару, переказують, що козацьку дерев'яну православну церкву. Знищив не тому, що вона йому заважала, а вирішив показати свою владу не лише над людьми, а й над їх святинею. Очевидно, боремельський землевласник хотів скористатися татарським досвідом вирощення яничарів. Проте не врахував однієї особливості: доки жива пам'ять — живий і народ. Люди берегли віру в душі, а бабусі та дідусі, як і в недалекому минулому, хрестилися та виконували православний обряд над попелищем. Зате у вельможного пана без причини почали помирати діти. Невідомо, чи виросли діти у боремельського пана, пам'ять людська цього не закарбувала. Та у 1796 р. він на свої кошти збудував на місці спаленої ним же православної святині ось цей пам'ятник...