05.01.2014, 09:20

Рівненський священик Василь Приходько: "Головне, що ми можемо робити для Бога – це творити добро"

У переддень світлого свята Різдва Христового ми поспілкувались на вічні теми християнських цінностей із настоятелем парафії "Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії" у Рівному протоієреєм Василем Приходьком.
– Насамперед хотілося б наголосити, що кожна людина повинна зрозуміти, що життя їй дається недаремно. Бог, давши життя через батька та матір, ставить перед людиною певну ціль, – наголошує отець Василь. – Її ж завдання – зрозуміти: для чого мені дана сама така ціль. Перш за все, людина повинна прагнути спасіння душі. Потрібно усвідомлювати, що Бог створив нас як вище творіння і поєднав у нас два світи – фізичний (тіло) та духовний (душа). Світ тілесний є тимчасовим, а світ духовний є вічним, бо душа безсмертна. Якщо душа наше безсмертна, то і ціль наша повинна бути – врятувати нашу душу, а для цього треба жити з Богом.
Якщо логічно подумати, то не може бути такого, що в цьому світі людина живе без Бога, а в тому світі з Богом. Людина повинна жити тут з Богом і жити там з Богом.

– Чи може людина жити з Богом не відвідуючи храм, а просто молячись вдома?

– Молитися вдома теж треба, але водночас треба усвідомити, що тільки в церкві є таїнства. Бог дав церкві сім таїнств, щоб людина могла легше врятувати свою душу. Спочатку це хрещення, миропомазання. Потім у таїнстві шлюбу ми беремо благословення на сімейне життя. Є ще таїнства сповіді, причастя. Також є таїнство єлеосвячення чи соборування над хворими. А таїнство священства здійснюється над окремими людьми. Вдома людина не може звершувати таїнства. А церква є апостольська і керівник церкви – сам Бог.

Людина повинна зрозуміти, що досить часто вона хоче від Бога багато, але нічого не віддає. Між тим, якщо ми замислимося над своїм життям, то зрозуміємо, що у нас є багато чого, що нам не належить. Ми маємо здоров’я, таланти… Ми думаємо, що все це нам належить, але це Бог нам подарував з народження, щоб ми робили благо. Часто трапляються випадки, коли фізично дужа людина думає, що це все її заслуга, а в один момент не може встати з ліжка… Таким чином Бог показує людині, що це насправді не так. Все, що людина має, належить Творцю. Варто розуміти, що свої таланти людина повинна використовувати не тільки для себе, а й ділитися з іншими.

[url]=http://ogo.ua/articles/view/2013-12-19/45776.html19 грудня день Святого Миколая: походження, подарунки та народні прикмети [/url]

Церква якраз і існує для того, щоб людина отримувала духовний розвиток, який дає людині надію на вічне життя з Богом. Водночас, разом з будівництвом храмів як споруд потрібно плекати будівництво храмів людських душ. Це коли людина вибудовує в собі християнські чесноти і постійно розвиває їх.



– Ви говорите про те, що часто ми просимо у Бога, але не завжди віддаємо щось взамін. Що саме маєте на увазі?

– Я веду мову про поширене серед людей споживацьке ставлення до Бога. Тобто коли мені треба Господня поміч, то я її прошу і тоді Ти мені потрібен. А потреби в людини, зрозуміло, дуже великі. Спочатку ми хочемо знань, щоб мама і тато нас цим забезпечили, далі – робота, сім’я… Ми всього цього хочемо і просимо, щоб Бог нам усе це дав, але ми нічого не віддаємо Творцю. В житті, якщо ми хочемо гарного відношення, то віддаємо щось взамін, а що ми віддаємо Богу? Головне, що ми можемо для Нього робити – це творити добро, жертвувати. Взагалі життя християнина повинно бути жертовним. Нам варто робити жертви на благо іншої людини, але ми повинні жертвувати і для Творця – знову ж таки, бути милостивими і жертовними.

Люди часто кажуть, що суспільство розвивається так стрімко, що, здавалося б, не повинно було б бути хворих, бідних… Але вони ж є! Саме за ставленням до таких людей і виявляється людське милосердя. Бог жаліє нас і хоче, щоб ми врятували свої душі.

Вітаємо католиків та протестантів з Різдвом!

Церква Христова була довгий час гонимою і чим більше було заборон, тим більше люди вірили у Христа. Святі, які постраждали за віру, не жалкували свого життя, вони перемогли цей світ і в цьому світі перемогли гріх. Вони так само жили як і ми, суспільство було інакшим, але гріх – він не змінює своєї внутрішньої суті. Гріх нині осучаснився, але по своїй суті лишився таким самим. Святі перемогли пристрасті земного життя, для них це життя стало тимчасовим. Навіть сто років життя тут – це ніщо у порівнянні з вічністю. І варто замислитися чи вартують ці роки блаженства вічного страждання.

– Тобто перемогти гріх звичайній земній людині можливо? Що, на ваш погляд, здатне допомогти у цьому?

– Знаєте, один із Отців Церкви писав, що жителями раю є грішники, але ті, які покаялися. Вони не були з самого початку святими, але вони своїм життям удостоїлися святості і дійшли до Христа. Досвід життя святих – це неоцінимий скарб для людей, які мають аналогічні ситуації в житті. Ми повинні віддати усе своє життя Богові і зрозуміти, що без Нього і волосина з нашої голови не падає. Коли людина покладається на Христа, то вона змінює суть свого життя, прагне до духовного вдосконалення. Чим більше пізнаєш себе, тим більше розумієш, що ми недостойні тих благ, що нам Господь дає. А Він нам все дає з свого великого милосердя.

Бог створив нас за образом та подобою своєю, але Він водночас дав нас вільну волю. Ми повинні розуміти, що все, що у нашому житті відбувається – то це чи випробування, чи для користі нашої. Треба покладатися на Бога, як святі – довіряти Йому. І у нас є житія святих, для того, щоб ми брали з них приклад. Життя святих дається для того, щоб нам допомогти, бо ми в гріховному становищі.

– Які прохання вірян до вас як до священика вас найбільше вражають?

– Часто люди приходять до священика і прагнуть отримати універсальний рецепт. Але щоб знати, як надати цей рецепт, людині треба зрозуміти, що треба священику розкрити все своє життя. Тільки тоді можна розглянути і дати пораду, як все виправити. Людина хоче, щоб все стало в один момент добре, але в один момент ніхто вам такого не дасть. Якщо хочемо виправлення, то починаємо з себе, просимо в Бога допомоги, молимося до Нього. Доки людина цього не розуміє, то нічого не зміниться на краще. Життя християнина – це постійне бдіння, тобто постійно треба бути вартовим свого життя. Не можна жити сьогодні з Богом, а завтра без. Це постійне життя з Богом і в Бозі, постійне спілкування зі своїм Творцем.