"Ранкова кава": гість – директор Рівненського коледжу економіки та бізнесу Василь Романчук

– Василю Прокоповичу, приємно проводити розмову за "Ранковою кавою" не у звичайній аудиторії, а за красиво сервірованим столом у залі ресторану, причому – не звичайного міського ресторану, а навчального ресторану Рівненського коледжу економіки та бізнесу. Розкажіть, будь ласка, про нього детальніше.

– У цьому навчальному ресторані наші студенти – майбутні працівники ресторанів і кафе – вчаться обслуговувати відвідувачів. Наука ця – не така вже і проста, як може здатися на перший погляд.

Пригадую розповідь про такий історичний випадок: перший космонавт світу Юрій Гагарін, опинившись на прийомі в англійської королеви, розгубився від великої кількості виделок і ножів біля своєї тарілки: з чого починати, який прибор брати першим? Помітивши його розгубленість, королева зі справді королівською тактовністю перевела все у жарт: мовляв, знаєте, я часом і сама забуваю, яка виделка для чого...

Жарти жартами, а якісне сервірування столу, якісна подача страв – салат, перша страва, друга страва, десерт – це ціле мистецтво, і його ми навчаємо саме тут. А закріплюємо – практикою в найкращих ресторанах Рівного. До слова, впродовж семи років ми мали таке чудове місце для практики, як табір "Морський" в "Артеку...

«Ранкова кава»: гість — ректор РДГУ Руслан Постоловський [+Відео]








– Пригадую, Ваш навчальний заклад не раз змінював назву – багато поколінь рівнян, приміром, пам'ятають його ще як технікум радянської торгівлі...

– Так, зміни назв нашого закладу відображають і віхи в розвитку нашої незалежної держави. Колись це був справді технікум радянської торгівлі, потім, з початку 90-х років, коли державної торгівлі не стало, ми стали зватись Рівненським комерційним технікумом. Але спеціальності, за якими ми традиційно готували фахівців – товарознавці продовольчих і непродовольчих товарів і технологи харчування – залишались основними. Проте, реагуючи на вимоги часу, ми розширювали перелік напрямків підготовки і в нас з’явились такі спеціальності як фінанси, банківська справа, бухгалтерський облік, обслуговування в готельних і туристичних комплексах. Із розширенням спектру спеціальностей колишня назва перестала відповідати всьому розмаїттю напрямків нашої роботи, відтак спершу ми стали технікумом економіки та підприємництва, а згодом взяли ту назву, під якою успішно працюємо нині – Рівненський коледж економіки та бізнесу. Зберігати традиції і водночас йти в ногу з часом, гнучко реагуючи на вимоги ринку і готуючи фахівців, яких потребує економіка – це наше постійне завдання.

Програма "Ранкова кава": гість - директор Рівненського медколеджу Ростислав Сабадишин

– Літо для навчальних закладів – це гаряча пора вступної кампанії. Розкажіть про те, наскільки важливим в житті людини є вибір майбутньої професії. Адже це вплине на її життя в майбутньому.

– Цього року, незважаючи на те, що змінилися терміни подачі документів, бажаючих вступати до нашого коледжу є багато. Ми завжди виконуємо державне замовлення, проблем немає. А щодо вибору професії, то я хотів би зупинитися на одному з пунктів у правилах прийому, що мені не дуже подобається. Так, нині передбачено, що абітурієнт може подавати документи до п’яти ВНЗів на три спеціальності. Це трохи забагато. Я роблю дослідження, коли приходять нові студенти, роздаю їм анкети, щоб дізнатися, хто вплинув на вибір професії, куди ви ще подавали документи. І помічаємо, що виходить парадоксальна ситуація, коли абітурієнтка подавала до медичного коледжу, до нас на документознавство, в аграрний коледж на правознавство, також здавала документи і в РДГУ, тим самим ми бачимо, що це не вибір професії, а гра у вибір професії. Я сподіваюся, що згодом цей пункт зміниться або принаймні зменшиться кількість навчальних закладів, куди можна буде подавати документи. Тим самим, бачимо, що це призводить до того, що вибір професії не є свідомим вибором людини, не знає про себе і про цю професію нічого. Потрібно, щоб інтереси людини збігалися з її можливостями, і тоді буде справджуватися теза однієї розумної людини: "Виберіть професію, яка вам подобається, і ви не будете працювати жодного дня".


Переглянути відеозапис програми

– Для того, щоб отримати знання, а згодом і практичний досвід, потрібно, щоб були викладачі, які могли би студентам ці знання дати. Розкажіть про Ваш викладацький склад.

– Нещодавно я проводив аналіз нашого викладацького складу, 90% викладачів було прийнято за мого директорства. Колектив у нас молодий, середній вік – 41 рік і є така шкала Лєхтмана, згідно з якою найбільші відкриття люди роблять після 40 років. Так що наш колектив знаходиться на підйомі. Приємно, коли наші випускники відзначають, що з ними працювали дуже хороші викладачі, які дають і теоретичні, і практичні знання. Велика частина наших викладачів є практиками, тобто не просто говорять теорію, а й підкріплюють знання практичними основами. Нашим колективом я пишаюся.


– Я розкрию нашим читачам маленький секрет, що Ви не просто вже 20 років працюєте директором навчального закладу, а й є людиною творчою, тому хотілося б, щоб Ви розказали трохи про цю, іншу, частину своєї біографії.

– Про себе розповідати найважче, в мене є музична освіта, я грав на багатьох інструментах, і це допомогло мені тоді, коли постало питання про те, що треба написати слова та музику гімну нашого навчального закладу. Було кілька варіантів, але пройшов саме мій. Гімн записали у Києві, його виконував прекрасний хор Покровського собору. І я гордий тим, що я саме є автором цього гімну. Щодо музичної освіти, то багато наших викладачів були у гуртках, творчих колективах, але чомусь прийнято, що у студентських заходах беруть участь тільки студенти, а викладачі сидять та підтримують. Ми ж започаткували таку традицію, що наші викладачі на День студента та на випускний вечір готують для студентів святкові концерти. У нас також є запрошені професійні колективи.

Переглянути відеозапис програми


– Василю Прокоповичу, не випадково за патріотичним столом, у навчальному ресторані, лежить книга, автором якої є саме Ви. Розкажіть коротенько про зміст книги, щоб зацікавити наших читачів.

– Минулого року ця повість "Джерело наснаги" зайняла друге місце на всеукраїнському конкурсі творів про молодого вчителя. Зміст повісті перегукується з тими подіями, які були у моєму житті, але вона не цілком біографічна. Це художній твір і відгуки тих, хто працювали у селі, то кажуть, що ніби це вони самі писали. Це дуже цікаво для мого покоління. А найбільше визнання для кожного педагога – це те, коли після багатьох років учні вас люблять та пам’ятають.