Бійці батальйону "Горинь" розповідають, що хочуть додому

Кілька тижнів тому до них приєдналася остання третя рота. По бійцях стріляли з "Градів" та "Ураганів", а вони могли хіба що відповісти автоматною чергою. Батальйон двічі виривався з оточення. Зараз "Горинь" — у тилу, у Запорізькій області, охороняє територію і стратегічно важливі об'єкти. Кажуть, їх можуть знову відправити на Донечччину. Але бійці втомились. Багато хто вимагає повернути їх додому. Хоча б, щоб перепочити.

Юрій, боєць "Горині":

— У нас тут жодного дезертира нема, ми усі, патріоти. Але ми не хочемо бути "оборонним" гарматним м'ясом. Ми будемо воювати, якщо дадуть броню. Але спочатку нехай відправлять батальйон на бойове злагодження, дадуть хлопцям відпочити, підлікуватися, пройти реабілітацію. Якщо ж не можуть забезпечити усім необхідним, то маємо виконувати функції, для яких нас створювали: охороняти Рівненщину. Бійці незадоволені комбатом — нарікають, що у госпіталі відлежується. Дев'ятеро наших бійців потрапили в полон саме через дурість командирів. Добре, що більшість відпустили, але ж Юрчук досі у сепаратистів. На днях приїхав підполковник, став вимагати, аби ми всі їхали під Донецьк. Кримінальною справою за дезертирство погрожував. Так у нас весь патріотизм і вбивають. Мені під 50. Себе не шкода, мені тих хлопців молодих шкода. Раз ми врятувалися, вийшовши з оточення, другий раз пощастило, а на третій може і ні.

Приїжджав Рибачок до нас два тижні тому, виправдовувався, як дитина, що він не знав, що нас у липні на схід відправляють. Ніби ми геть безграмотні й не знаємо, що тільки за його підпису "Горинь" могли доставити у зону АТО. Проте обіцяв посприяти, аби нас повернули. Поїхав, а нічого з місця і не зрушується.

Чи повернеться батальйон "Горинь" на Рівненщину для ротації

Артем, 28-річний боєць "Горині":

— Навіть якби нас відправляли на Рівненщину, я б і багато хто з батальйону лишився би тут. Так, хочеться у відпустку, аби відпочити, але ми не здамося. І таких тут більшість. Це ті, хто додому поїхав, деморалізують всіх інших, повертатися не хочуть, а отже, і нашу відпустку забирають. Таких десь відсотків 30. Так, нам потрібна військова техніка. А то згадувати страшно, як ми під Амвросіївкою з автоматами проти "Градів" стояли. А наш комбат — на "гражданці". Бійці ним не задоволені, бо він нас покинув. Нині батальйоном керує старший майор, от він за нас стоїть. Бійці хворіти почали масово — холодно вже. Бушлати не в кожного є, а інколи і на землі доводиться спати.

Олег Хірса, вояк "Горині":

— Те, що дехто "соплі розпускає", — дуже нехороша тенденція, це деморалізує батальйон. Звідси є тисяча способів, як вибратися. Іди у медчастину, плач, кажи, що все болить, — і їдь додому під мамину спідницю. Вважаю також, що розповсюджувати погане про командира не варто. Обговорити у батальйоні — треба, сказати в очі — так, але не виносити за межі. Чи хочемо ми повертатися на Рівненщину? Так, щоб відпочити. Але потім повернемося сюди. Ми готові виконувати свій обов'язок. Тільки ж не на шкільних автобусах.

Дмитро Оксенюк, військовий комісар Рівненської області:

— У нас поки що немає інформації, що "Горинь" відправлятимуть у район бойових дій на сході. Батальйон повинен пройти бойове злагодження. З бійцями працювали психологи, ми знаємо про їхнє бажання повернутися додому. Це питання вже порушували перед міністерством оборони. "Горинь" записана у план ротації. А коли вона буде — до кінця вересня, чи до сере­дини жовтня — ще не відомо. Я був у батальйоні вісім днів, вивчав проблеми — остання рота не мала бойового спорядження, бракує військової техніки, потрібно готуватися до зими. Але настрій у бійців "Горині" був нормальним.

Звільнений з полону боєць «Горині» бачив всяке: і як вуха відрізали, і як знущалися

Один із командирів "Горині", який попрохав не називати його прізвище:

— Всі хочуть додому — це зрозуміло. Хлопці ішли в батальйон, який мав охороняти Рівненську область, а опинилися тут, і вже два місяці не бачили рідних. Бойові операції нагнали трохи страху. Але хлопці тримаються мужньо, потрібно менше слухати двох-трьох панікерів. Моїй жінці взагалі хтось смс прислав, що я — мертвий, поширювали інформацію, що батальйон знищили...

Над тим, щоб "Горинь" повернути в область, зараз працюють. До нас все комісії якісь приїздять. А підполковник і справді нещодавно був з ОК "Півдня", запитував, чи немає добровольців у зону АТО. Але насильно ніхто нікого не змушує їхати.

"Горині" потрібні військові авто, а ось щодо важкого озброєння — не впевнений. Людей потрібно буде навчити на ньому їздити, управляти ним — на це потрібно багато часу.

Олександр Цись, комбат "Горині":

— Я не бачу сенсу перебування "Горині" на сході. Територіальні батальйони свою задачу і навіть несвою виконали. Тепер, у час перемир'я, там повинні працювати регулярні війська, Нацгвардія, МВС, СБУ. Депутати обласної ради на цій сесії мали би звернутися до президента, Міноборони, аби батальйон повернули на Рівненщину.

Під системні обстріли "Градом" і "Ураганом" "Горинь", яка мала б працювати в тилу, потрапляла багато разів: Амвросіївка, Солнцеве, Гранітне, Благодатне і т. д. Двічі з оточення мусили виходити. Я висловлював своє обурення командуванню ОК "Південь", в підпорядкування якого нас передали. Але ми були кинуті напризволяще, ніякої системи зв'язку між батальйонами не існувало. Якби ми були під ОК "Північ", такого б не було. Я особисто знаю генерала Колесника, він би не допустив того, що трапилося.

Бійці "Горині" отримали і фізичні, і психологічні травми. Деякий час ми взагалі воювати не могли. ДНРівці, коли тримали наших хлопців, поставили ультиматум: ступимо на їхню територію — вони розстріляють полонених. Тепер у нас постійні перевірки.

Тим не менше, третю роту відправили без нічого: без бронежилетів, екіпіровки. Вони на базі, на Запоріжжі, вперше в руки автомат взяли. Це ж злочин вчинили ті, хто їх відіслав без підготовки. Проте я не виключаю, що "Горинь" можуть таки направити знову на Донбас. Хоч у хлопців ні теплих речей нема, ні наметів, ні техніки, навіть автобуси поломані.

Я у госпіталі йду на поправку, у мене проблеми з тиском. Нарікають на мене? А хто мене довів? Їм родичі спирт присилали. А я благав, щоб не пили, бо завтра йти на марш. Хіба слухали! Про яку готовність батальйону можна говорити тоді! Мені не дозволили, хоч як я прохав, виключити з батальйону тих, хто схильний до пиятики та до паніки. А це потрібно було неодмінно зробити. У нас деякі бійці навіть у тилу паніку підіймають, а цього не можна робити на війні.

Я — офіцер, а тому навіть не обговорюється моє повернення до батальйону. Я цей батальйон комплектував, тому моє основне задання — повернути усіх живими.