Коли життєві обставини сильніші за бажання провалитись або вмерти

Розкішний червень по-царському розкинувся вулицями міста. Яскраве сонце, соковито-зелені газони, квітучі клумби, щедре тепло. Я проходила через міський ринок по справах і з задоволенням спостерігала, як овочеві прилавки, нарешті, розквітли справжнім грунтовим різнокольоровим урожаєм.

Заклопотані покупці, зосереджено, не піднімаючи голови, проходили між рядами, рентгенячи очима викладений товар. І у цей відрізок часу планета зупинялась, увесь Всесвіт ніби завмирав, переставав існувати, щоб не завадити своїм мешканцям зробити чи не найважливіші придбання у своєму житті.

Так цікаво інколи спостерігати, як яка-небудь огрядна зпітніла тітонька, густо обвішана масивними золотими прикрасами, немов новорічна ялинка, обирає пучечок моркви за пару гривень з такою самою суворістю та прискіпливістю, ніби це - наречена для єдиного коханого синочка. А потім ще й душу вийме у бабусі-продавчині, торгуючись за знижку і так з мізерної ціни.

Базар гув, як бджолиний вулик, мирно, діловито, рівномірно. Інколи, то з того, то з іншого боку, вилітав, виривався з юрби окремий, занадто голосний обривок чиєїсь відповіді або запитання, і, засоромившись, швиденько занурювався назад у густе, рівномірне гудіння.

… І раптом, так, ніби хто прошепотів мені на самісіньке вухо, я почула: «Боже, поможи!» Озирнувшись, біля себе я побачила дуже немолоду сільську жінку. Вона сором′язливо стояла у проміжку між торговими рядами, притримуючи ногами перед собою невелике відеречко з неймовірним яскраво-апетитно-соковитим салатом, мабуть, найсалатовішим салатом у світі! Ну, просто з ідеальним свіжим хрустким салатом, саме таким, який без сумніву обрав би будь-який художник для свого геніального натюрморта.

«Боже, поможи!», - шепотіла вона, одногривневою купюрою «обмазуючи» решту свого товару, як це зазвичай у нас роблять торговці з першої виручки для подальшої вдалої торгівлі.

Відеречко перед жінкою було зовсім невеличке. Там вміщувалось щонайбільше ще п′ять-шість пучечків. Іншого товару біля неї не було.

- Жінка безперечно з села, пенсіонерка. Найімовірніше на електричці приїхала по пільгах, безкоштовно, від залізничного вокзалу прийшла і назад піде пішки, бо проїзд дві гривні в одну сторону, стоїть між прилавками, щоб не платити «містове», а, в разі чого, підхопити відеречко і непомітно відійти в сторону, - промайнула в мене думка.

- Гривень шість-сім увесь виторг буде, якщо Бог-таки поможе, - якось мимоволі порахувала я.

... Не відійшовши і пари кроків, у іншому куточку я побачила жінку, яка на загальному тлі бурхливого літнього базару здавалась елементом, який помилково і випадково потрапив до цієї картини. Так, як роблять колажі, формуючи якесь зображення з фрагментів різних картин і фотографій. Інколи результат виходить дуже гармонійний, а інколи деталі ніяк не ліпляться одна до одної і категорично не хочуть складатись у єдине ціле.

Так і з цією жінкою. Елегантна, стильна, доглянута, інтелігентна, городянка від зачіски до підборів. Безпомилково вгадується вища освіта, а то й дві. Тільки глянувши на неї, я буквально волосинками на шкірі відчула її пекучий сором і нестерпне бажання провалитись крізь землю або вмерти прямо тут, не сходячи з місця.

Але, напевно, життєві обставини були сильніші за її бажання провалитись або вмерти. Тому, знічена, зкукожена, зав′язана всередині у сталевий вузол, вона стояла в цей момент тут, на базарі і протягувала вперед руки, на яких висіли поліетилетові пакетики – «маєчки», а в них – трошки молодої картоплі, трошки огірків, трошки зелені і ще якоїсь городини, вирощеної, мабуть, десь на грядці або на дачі. Я не мала сили роздивлятись деталі, бо на її обличчі був такий розпач і сором, який нагадав мені мої власні тяжкі часи.

- Як боляче, - подумала я. - В кращому разі виторгує гривень десять-п`ятнадцять, душу зірве і згвалтує, а проблему не вирішить. Але, може вистачить сьогодні голодних дітей нагодувати, хто знає? Коли в матері діти голодні, тут вже не до статусу та інтелігентності.

А жінка простягала перед собою руки з пакетами і тихенько умовляла чи то людей, чи то саму себе, чи то високе безхмарне пронизливо-блакитне червневе небо:

- Беріть, купуйте, усе домашнє, усе натуральне, усе чисте, без хімії. Чесне слово!!!!!!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Звук 1: Люблю і Дякую
Звук 2: Богатырский храп
Звук 3: Дзвінок у двері