Ми у Facebook
01.04.2015, 09:00

Поки ми воюємо - медики продовжують обдирати, - боєць АТО

Про такий випадок розповів боєць АТО з Рівненщини в інтерв"ю, яке опубліковано на офіційній сторінці Рівненської райради у мережі Фейсбук.
У Рівненському батальйоні територіальної оборони «Горинь» на військовій службі донедавна перебували троє жителів Квасилова, які в числі перших добровільно зголосилися стати на захиcт Батьківщини. Серед них і Василь (прізвище з етичних міркувань не вказуємо), який, маючи певні військові навички з часів строкової служби в Збройних Силах колишнього СРСР, під час першої хвилі мобілізації в 2014 році був направлений спочатку на військовий полігон, а потім у зону проведення антитерористичної операції. Після року служби нашого земляка нещодавно демобілізували.

До того, як Василь узяв у руки зброю і добровільно пішов захищати східні рубежі нашої держави від місцевих сепаратистів, а також російських бандформувань, які вторглися на територію України, він займався підприємницькою діяльністю, утримував сім’ю. Одним словом - був звичайною людиною, яка жила і працювала задля своєї родини. На запитання, чи пам’ятає той момент, коли вирішив бути серед тих, хто захищає суверенітет та територіальну цілісність нашої держави на її східних рубежах, чоловік відповів:

- Усе було досить просто й без офіційної церемонії. Маю на увазі повістку на службу. Я прийшов у військкомат і заявив, що хочу записатися добровольцем в одну з частин Збройних Сил України. Через деякий час мені зателефонували й попросили підтвердити, чи готовий до мобілізації.

Найскладнішими для Василя та його товаришів із добровольчого батальйону «Горинь» були перші дні перебування в містечку Солнцеве, що на Донеччині, куди їх перекинули після бойового злагодження на одному з тилових полігонів. «Усе там було для нас новим, невідомим. Ми не знали, звідки очікувати небезпеку, як правильно організувати оборону та як діяти під час можливих артобстрілів. Згодом усе стало на свої місця», - згадує Василь. Допомагало бійцеві й те, що поруч були односельці. Окрім нього, в батальйоні «Горинь» служили ще двоє жителів Квасилова, у тому числі й Олександр Суліцький, який героїчно загинув під час виконання бойового завдання.

- Із Сашею я познайомився ще під час військової підготовки на Рівненському полігоні, а коли прибули в Солнцеве, то один одного вже добре знали, - розповідає співбесідник. - Це був відкритий хлопець, душа колективу, завжди готовий прийти на допомогу. З таким не страшно йти ні в бій, ні в розвідку. Нехай його душа покоїться з миром. На жаль, за рік участі в антитерористичній операції, наш батальйон втратив двох бійців.

- Необхідною амуніцією Вас забезпечувала держава, чи допомагали друзі, волонтери?

- Бронежилета отримав від держави, кулезахисний (кевларовий) шолом подарували друзі, а ось військову форму купила моя сім’я. Батальйон «Горинь» також отримував допомогу від волонтерів, проте вона була організована якось хаотично й без належних документальних підтверджень. Щоправда, згодом ми самі стали вести облік отриманих речей, щоб орієнтуватися в потребах. Також приходило багато адресних посилок для хлопців з областей, де вони проживають. Дуже сподобалося, як була налагоджена допомога батальйону «Горинь» від Рівненського осередку партії «Народний фронт», а також від обласної та міської рад.

А на запитання, як ставиться населення до українських військових і чи легко їм було порозумітися, почали таку відповідь: «Населення всюди однакове, а ось люди бувають різні. На Сході нашої держави, в селах переважає україномовне населення, а в містах - російськомовне. Але всі хочуть нормально жити й працювати.

-А патріотизм, що спонукав Вас піти добровольцем захищати територіальну цілісність і державний суверенітет України у Вашій душі ще присутній?

- Патріотизм яким був, таким і залишився. Якщо сказати коротко, то це - «Україна понад усе». Однак, маю власний погляд на окремі події. Найбільш неприйнятним для мене те, що й на війні наш патріотизм використовується в політичних «ігрищах»

-Як Ви вважаєте, в той час, коли хлопці віддають свої життя за Україну, в нашій державі щось змінюється на краще?

- Уся патріотично налаштована частина населення вже воює за цілісність своєї держави, але «в мирній зоні» залишилося багато тих, хто дбає виключно за власний добробут, за власне збагачення. Я маю на увазі не жінок, дідусів та дітей, а здорових чоловіків. Скажімо з Рівненської області з восьмисот лікарів у зону АТО вдалося залучити лише 14. Невже в нас усі лікарі хворі? Моя сестра нещодавно народжувала в міському пологовому перинатальному центрі, й за «труди» лікаря їй запропонували внести «благодійний внесок» у сумі 1500 гривень. Почувши це, я зателефонував і сказав медикам, що ми, захищаючи Україну, отримуємо 200 гривень за добу, й запропонував піти зі мною заробляти кошти, якщо їм не вистачає заробітної плати. Це поодинокий випадок, коли лікар не отримав додаткових коштів до своєї зарплатні, інші ж люди платять, бо хвилюються за життя і здоров’я своє та рідних. Але не нормально, коли, стикнувшись із цим та подібними явищами в нашому постреволюційному суспільстві, будемо далі мовчати. Так ми нашу Україну справжньою європейською країною не зробимо.

- Що побажаєте тим, хто, одягнувши військові однострої, сьогодні перебуває на полігонах і готується до передислокації в зону АТО?

- Побажання одне: гідно виконувати свій військовий обов’язок, берегти один одного, адже в армії ти вже не сам за себе. Там один за всіх і всі за одного. А ще не забувати, що воїни у зоні АТО захищають своїх матерів, батьків, дітей, рідних і близьких, наших братів на Сході від знавіснілого ворога, який має на меті знищити Україну, як незалежну державу. Щастя, удачі та віри в Бога, бо без них на війні тяжко.



За матеріалами takeinfo

Читати також:

Збройні сили України запрошують рівнян на службу за контрактом

Рівненських мобілізованих навчають знешкоджувати вибухівку [ФОТО]

На Рівненщині розробили Дорожню карту для демобілізованих





На правах реклами