Успішні жінки Рівненщини: життєва філософія Олени Гандзюк

“Час як гроші — на що виділяєш, на те він і є”, - посміхається головний лікар Рівненського обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом Олена Гандзюк, коли запитую, як вона стільки встигає: очолювати медичний заклад, бути засновником благодійного фонду “Майбутнє без СНІДу”, вишивати картини, вирощувати більше 400 сортів ірисів, бути турботливою дружиною для чоловіка Віталія та мамою для сина Олега і доньок Софії та Соломії. Півтори години розмови з Оленою Василівною пролетіли як одна мить — ми встигли поговорити про художню літературу і психологію, медицину і квіти, сім'ю та благодійність... Глибину думок і широту інтересів моєї співрозмовниці чи не найкраще, думаю, передадуть ось ці декілька уривків із нашого спілкування. У кожному з них — частинка багатогранної особистості цієї красивої, мудрої та успішної жінки.

- Цьогоріч буде 15 років відтоді, як мене призначили головним лікарем обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Це був 2001 рік, проголошений в Україні Роком боротьби зі СНІДом. Починали все “з нуля”, вдавалось не відразу, адже ми в Україні були першопрохідцями. Повноцінно працювати заклад почав у 2002-2003 роках. Озираючись назад, зізнаюсь: найважче було підібрати команду однодумців, колектив. Не обладнання, не приміщення, не кошти, не земля, а саме колектив — ось що виявилось найскладнішим і головним. Тепер я знаю, що команда однодумців починається з мінімум трьох людей. І ключових критеріїв до таких людей — теж три: прихильність, відданість справі; професіоналізм і моральність. Причому моральність — чи не найголовніше. Часи “доктора Хауса” проходять: у колективі важко працювати з суперпрофесіоналом, який є непорядною людиною. А ось маючи в команді щонайменше трьох людей, які відповідають цим критеріям, - можна гори звернути.

Важлива якість — це готовність до змін. Зараз без цього — ніяк. Звісно, нинішня система охорони здоров'я — її не те, що змінювати потрібно, просто гірше немає куди. Але говорити, що важко тільки зараз — теж невірно. Ми пережили 90-ті роки, тоді було ще важче. Рано чи пізно узаконять поняття “медична послуга”, і вона матиме конкретну вартість. Створиться конкурентне середовище в медицині, і самоліквідується те, що не є конкурентноздатним. Лікарням нададуть функції підприємств, але, звісно, певний обсяг безкоштовних послуг гарантовано залишиться для соціально незахищених. І ось наскільки легко буде працювати багатьом вже в цьому новому конкурентному середовищі — це ще те питання!

Обласний благодійний фонд “Майбутнє без СНІДу” не роздає грошей ВІЛ-інфікованим. Кошти, подаровані людині, яка соціально активно і не інвалідизована, її розбещують. Я за те, щоб людям давали заробити, а не дарували гроші. Щоб людина відчувала себе потрібною і приносила користь іншим. Ми навіть дітям даруємо на Миколая не гроші, а подарунки, які вони самі замовляють, а ми в міру можливостей допомагаємо Святому Миколаю виконувати їхні бажання. Винятки — це ситуації, коли потрібна термінова операція, термінове лікування, тут справді потрібно швидко зібрати певну суму. Усі інші випадки, які можна побачити в місті, коли хлопці зі скриньками начебто збирають кошти для ВІЛ-інфікованих — це насправді не має відношення до нашої діяльності. А з міжнародними донорськими організаціями ми працюємо вже близько 10 років. Ми були першими, хто розпочав на Рівненщині реалізацію проектів із боротьби зі СНІДом, і продовжуємо цю роботу досьогодні. Більше того — плануємо розширити сферу діяльності, охопивши й інші галузі медицини, адже маємо і знання, і досвід, і команду однодумців, і довіру донорів. Нині Донорські організації виділяють значне фінансування на вирішення тих чи інших суспільних проблем в Україні, і зазвичай вони воліють мати справу саме з громадським сектором, а не з державою.

Готовність людей вчитися — ще одна важлива риса, яка затребувана сьогодні. Знання комп'ютера і мов — цього багатьом не вистачає. На жаль, прагнення самовдосконалюватись не стимулюють низькі зарплати медиків. З надією дивлюсь на молодь, яка здобуває європейську освіту і повертається в Україну, щоб бути корисною своїй державі. Пишаюся сином Олегом, який безкоштовно здобув вищу економічну освіту в Празі і повернувся в Україну. Нині працює у Києві в одній із аудиторських компаній. «Великої четвірки»Приїжджали в гості його колеги, друзі — отримала справжнє задоволення від спілкування з освіченими молодими людьми, які здобули освіту за кордоном і повернулись працювати в Україну.

Дуже люблю читати, причому зовсім різну літературу. Приміром, ніколи не любила фентезі, а ось почала читати “Гру престолів” - і захопилася. Мабуть, тому, що побачила в цій книзі не просто фентезі: це й соціологія, філософія, політика — кожна сучасна людина має це знати! Люблю пізнавальні книги — з інтересом перечитую роман австралійського письменника Грегорі Девіда Робертса “Шантарам”, дії якого розгортаються у 80-ті роки минулого століття в Індії; книгу Халледа Хоссейні “Той, що біжить за вітром” про життя в Афганістані і його ж роман “Тисяча сяючих сонць” - драматичну історію двох жінок, що стали жертвами потрясінь у цій країні... Люблю книги Стівена Кінга, обожнюю Джона Стейнбека - “На схід від Едему”, “Грона гніву”... Цікаво було читати історичні книги російського автора Е.Радзінського, не раз перечитую знайомі багатьом зі шкільної програми “Собаче серце” М.Булгакова та “Лихо з розуму” О.Грибоєдова. Улюблена ж книга - “Великий Гетсбі” Френсіса Скотта Фіцжеральда. А щодо телевізора, то не буду категорично заявляти, що його не дивлюсь — чому б, приміром, не переглянути у хвилину дозвілля гарний фільм, який знайшла в інтернеті? Або не побачити знайомі обличчя у випусках новин рівненських телеканалів? Головне — критично сприймати інформацію, яку чуєш у різних телешоу, робити з побаченого власні висновки.

Захоплення квітами з'явилось у мене не відразу. Просто приходить якийсь період, ти спробував посадити одну квітку, другу — і раптом це тобі відкривається!.. Іриси — це моя “позитивна залежність”. Як і будь-якому справжньому захопленню, я віддаю йому дуже багато енергії та часу. Нині вийшла на рівень оригінаторів — це фірми, які безпосередньо працюють над виведенням нових сортів рослин. Саме в них замовляю цибулинки ірисів. Маю постійних та улюблених оригінаторів із Франції, США та Австралії. Цибулинки ірисів пливуть до мене звідти тисячі й тисячі кілометрів, але зберігають високу якість і гарно приймаються на нашій землі. Вирощування квітів, споглядання їх краси дають мені енергію і бажання творити. Хтось може не розуміти, навіщо стільки сил і часу віддавати догляду за квітником — а я вже чекаю весни, коли кожного дня, встаючи рано вранці і повертаючись з роботи ввечері, з хвилюванням спостерігатиму за тим, як біля нашого будинку розквітатимуть усе нові й нові різнокольорові іриси...

До теми:

Рівнянка Олена Гандзюк пишається своєю колекцією ірисів [+Фото]

Олена ГАНДЗЮК: успішна жінка – це, насамперед, її міцна та дружня сім’я

Вишиті картини рівненського лікаря Олени Гандзюк

"Ваше здоров'я": рівнянка Олена Гандзюк - про необхідність обстеження на ВІЛ [+Відео]