Аграрний сектор: просто не треба заважати

Саме АПК створює тисячі робочих місць (і не тільки у селах, а й у містах), формує більшу частину ВВП (14% - дані Світового банку), виступає одним з головних наповнювачів бюджету і залишається основним експортером, а відповідно і валютним донором (35% - дані Міністерства аграрної політики та продовольства України).

Наразі жодна вітчизняна промислова галузь не має таких світових позицій, як аграрії: на сьогодні Україна посідає перше місце у світі за експортом рослинної олії, а також має третю сходинку за поставками зернових.



Тим не менше, ситуація яка зараз склалася в країні, не надто сприяє не лише розвиткові, а й загалом діяльності сільгосппідприємств. Для цього є як об’єктивні економічні, так і суб’єктивні причини. По-перше, відбувається зростання собівартості одиниці продукції при непропорційному зростанні ціни на готову продукцію; по-друге, банківське кредитування практично недоступне; по-третє, фіскальні дії держави не витримують жодної критики.

В цьому блозі хотів би акцентувати увагу саме на третій причині проблем вітчизняного АПК. Враховуючи ту роль, яку зараз виконує АПК в державі, логічно було б звернутися до аграрного бізнесу та сказати: друзі, враховуючи, що ви – драйвер економіки та найбільша конкурентна перевага країни, ми відпускаємо віжці, розвивайтесь, рухайтесь вперед.

Проте замість лібералізації та створення більш комфортних умов для бізнесу та залучення інвестицій, державні органи створюють проблеми для АПК. Так, було вперше запроваджено практику переведення агропідприємств на загальну систему оподаткування та проведені фіскальні вилучення для них. Останні зміни до Податкового та Бюджетного кодексів призвели до посилення фіскального навантаження на агропромисловий комплекс України на 20 млрд грн.

Щоб бути більш переконливим, хотів би привести приклад ставлення до АПК в Європі. Так, ЄС витрачає приблизно третину річного бюджету на підтримку агросектору. До того ж, за відсутності бюрократичних перепон, європейці готові працювати навіть за низького прибутку. Євросоюз підтримує локальний агросектор через Єдину сільськогосподарську політику, прийняту ще в 1957 році.

Ця система передбачає імпортні мита, квотування імпортних поставок, підтримку цін за рахунок державних інтервенцій, квоти на виробництво і податки за невикористання земель. Поступово Європа перейшла від підтримки ринкової ціни або субсидіювання окремих сегментів агросектора до простих погектарних субсидій. Наразі основний інструмент європейської агрополітики – прямі субсидії фермерам, прив'язані до площі оброблюваної землі. Які культури вирощувати і за якою ціною продавати свої товари, фермер вирішує сам, спираючись на ринкову кон'юнктуру і сформовані ціни. Як бачимо, для агросектору Європи створюються всі належні умови, в той час як податкове навантаження на вітчизняних аграріїв тільки гальмує розвиток галузі.

Важливо розуміти, агропромисловий сектор України – це єдина галузь, яка може дати поштовх розвитку економіки. Для оптимального функціонування агросектору потрібно просто не заважати його розвитку.

До теми:

Благодир: українського аграрія треба підтримувати, а не змушувати відавати останнє

Не газом єдиним: енергозберігаючі можливості аграрного комплексу

Порятунок рівнян від високих цін на продукти - власна земельна ділянка