27.12.2016, 12:00

Підсумки року-2016: Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Найкращий інвестор – це українець в Україні

2016 рік для Рівненського льонокомбінату – це рік зростання обсягів виробництва, збільшення кількості працюючих, запровадження сучасних енергозберігаючих технологій.
– Олеже Казимировичу, якщо говорити про підсумки року для льонокомбінату, то розпочати, напевно, варто з відкриття унікальної твердопаливної котельні на біомасі, яка не має аналогів в Україні...
– Так, здається, котельня наша працює вже давно, а насправді ще й року немає. Ми задоволені результатами її роботи – за рахунок використання менш вартісних енергоносіїв, вона реально позитивно впливає на собівартість продукції.

– Загалом усе заплановане на рік вдалося виконати?
– Так. Роботи не поменшало, а навпаки побільшало. І це не може не радувати. Перш за все, за рік ми приблизно на 100 осіб збільшили кількість працюючих, і зараз на льонокомбінаті працює близько 600 людей. Наші постійні реконструкції – це не лише перспектива для розширення виробництва, а й, відповідно, можливість створення нових робочих місць.
Приміром, новий трикотажний цех дає можливість виготовляти більше 20 тонн трикотажу за добу. Але фарбуємо поки що лише 10-11 тонн. На початку 2016 року було 5 тонн. Тобто за рік збільшили обсяги вдвічі. Наступний етап, який ми собі намітили, – у квітні 2017 року збільшити ці обсяги ще на 5-6 тонн. А далі треба розширювати фарбувальні лінії, щоб можна було вийти й на обсяг у 20 тонн.

Виробництво – це як живий організм, як конструктор, до якого можна додавати нові й нові деталі, тому й добова потужність у 20 тонн – не межа: за моїми розрахунками, ми здатні виробляти ще вдвічі більше, тобто до 40 тонн трикотажу за добу.

А наступний етап розвитку підприємства – це перехід на ткацтво, який плануємо здійснити через два роки.

– А як просуваються справи з планами виробляти джинси?
– Контракт на постачання лінії з пошиття джинсів уже вкладено, і швейне обладнання плануємо отримати до кінця року, а решту – на початку Нового року. Тому десь на весну матимемо виробництво джинсів. Важливо, що це буде не просто українське виробництво, а й український бренд – Goldi.
А головне – те, що, завдяки розвитку виробництва на таких підприємствах, як наше, за кордон менше вивозиться валюти, якої в нас не вистачає. Варто розуміти: немає іншого способу заробляти кошти для нашої держави, ніж займатися виробництвом.

Сьогодні такими темпами, як ми, думаю, не інвестує жодне підприємство легкої промисловості в Україні. Але таких фабрик, заводів повинні бути сотні, тисячі. Лише тоді матимемо шанс на європейський рівень життя. Адже зарплати залежать від продуктивності праці, а вона – від обладнання, технологій, кваліфікації працівників. А зараз рівень обладнання на більшості підприємств – надзвичайно низький. Коли ми тільки здобули незалежність – на заводах було хоч якесь обладнання, а зараз його переважно взагалі немає. Ми живемо як печерні люди, в яких головна турбота – як обігріти печеру. І при цьому – мріємо про європейський рівень життя. Тільки сучасні підприємства з сучасними технологіями дадуть нам шанс вирватись із цього “печерного” життя.
І то, слід зважати, що хтось за кордоном так само буде розумним і працьовитим, як ми. Тому муситимемо постійно слідкувати й за тим, що роблять сусіди. Є реалії сучасного глобалізованого світу, від яких нікуди не дітися: чим гірше розвиватимуться виробництва в інших країнах – тим більші прибутки будуть у наших виробників, і навпаки. Ось як зараз в Євросоюзі – їхні підприємства мають надприбутки за рахунок того, що Україна майже нічого не виробляє. Нас через те і мало знають у світі, що ми майже нічого не виробляємо, відповідно й наша життєдіяльність їм нецікава. Вони – виробляють, ми – лише споживаємо.

Смішно сподіватись, що німці прийдуть і побудують у нас завод, який вироблятиме автомобілі, кращі за “Мерседес”. Навіщо це їм? Якщо закордонний інвестор придбає обладнання, умовно кажучи, за мільйон євро, і встановить його в Україні, яким буде його перше завдання? Повернути собі цей мільйон. А далі – обладнання працюватиме в нас, а прибутки ітимуть за кордон. Багато хто сприймає іноземні інвестиції як панацею. А я переконаний: сподіватись потрібно на власні сили. Найкращий інвестор – це українець в Україні. Завдання зовнішньої політики – не “прогинатися” під Захід чи Схід, а робити все, щоб життя в Україні ставало кращим. А для цього потрібно підтримувати вітчизняного виробника, просуваючи його на зовнішніх ринках.

– А загалом, працювати стає легше чи складніше?
– Проблем багато, бо хабарники, бюрократи нікуди не ділися, практично всі залишились на своїх посадах. Але знаєте, я пригадую, як, прийшовши на льонокомбінат дев'ять років тому, ділився планами налагодити виробництво тканини, і це в декого викликало усмішку. А нині це реальність. І коли тепер озвучую вже нові плани розвитку підприємства – не маю сумнівів, що це буде виконано. Адже все, що ми планували зробити рік тому, – зроблено. І все зароблене далі інвестуємо у виробництво.

До теми:

Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Вірю в свою країну [+ІНТЕРВ'Ю]

Олег Червонюк: «Робота фабрик та заводів — шлях створення європейської України»

Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Без промисловості не буде держави
купити смартфон Apple iPhone в Одесі, Україна



Панасюк

Автовикуп



Тріада


Профідок


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ