"Півстоліття у фотографії" рівненського фотохудожника Олександра Харвата (+ ФОТО)

Відтоді він почав фотографувати все, що його оточувало, – події, сім’ю, друзів та знайомих. Де б він не був і чим би не займався, фотографія завжди залишалася з ним. Після служби в армії працював художником, а згодом – у правоохоронній сфері. Мало хто про це знає, але Олександр Харват був одним із тих, хто у свій перший рік служби, який припав на 1986-й, став учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі загону МВС.

Він знову присвятив своє життя фотографії наприкінці 90-х років, і з того часу мав близько 70 персональних експозицій і був учасником понад 250 конкурсів та виставок по всьому світу. Він є автором та видавцем різноманітних фотоальбомів, членом Національної Спілки фотохудожників України, Національної Спілки журналістів України, Національної Спілки краєзнавців України, заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва та організував багато соціальних та благодійних проектів у Рівному. Мабуть, вже всі знають Олександра Харвата як людину, яка ніколи не сидить на місці.

– Напевне, у житті кожного фотографа є декілька робіт, які він забути не може… А які це світлини у вас?

– Ну, наприклад, "Портрет художника"… Це мій вчитель колись був, і я його пам’ятаю як дуже хорошого художника і як дуже хорошу людину. І цій світлині уже дуже багато років. Ось інша, "Портрет матері художника" – її син повернувся зі Словаччини, де мешкає багато років, за кордоном він відомий художник. Але завжди приїжджає до мами у старе, покинуте й забуте село під молдовським кордоном, що на Вінниччині.





– Ваш творчий вечір називався "Півстоліття у фотографії". Скільки ж за ці роки у вас було персональних виставок?!

– Понад сімдесят. Перша моя персональна виставка була після Олімпіади-2000 – я бігав марафон миру "Париж – Москва – Сідней" і там я фінішував на Олімпійських іграх. І якраз виставку присвячену цьому "Від Парижа до Сіднея. Подорожні нотатки", я зробив після повернення з Австралії у 2001 році.





– І з того часу ви стали одним із найактивніших фотохудожників України. У чому ваш секрет, що вас стимулює рухатися далі, досягати нових висот, при тому не забуваючи не тільки про свою родину, а й про рідну Рівненщину?

– Мені нецікаво просто лежати на дивані й дивитися телевізор. Мені завжди хочеться робити щось нове, реалізовувати себе. В мене на думці постійно безліч проектів – деякі з них проходять вже щороку, такі як "Фотовернісаж на Покрову", "Кубок Рівного з фотомистецтва" чи "LifePressPhoto". Вони теж потребують багато уваги, але оскільки вони вже організовані і працюють "по накатаній", я знову хочу запускати все нові й нові проекти…

Головний хірург області Олександр Нестеренко: «Майбутнє медицини – в новітніх технологіях»

– А є такі проекти?

– Так, звісно. Я хочу зробити серію про жінок, але не таку документальну фотографію, а акварельно-художню, жіноче ню, можна сказати, трохи абстрактну. Хочу повторити "Портрет митця" – я сім років тому робив виставку, на якій були портрети художників, поетів, музикантів. І хоча творчі особистості візуально мало чим відрізняються від звичайних людей, у них всередині є щось незвичайне і саме це я хочу показати через портрет. Також, у задумах є проект "Депутат, чиновник теж людина" – це буде серія про рівненських чиновників. Дуже часто людьми вони сприймаються з негативної сторони, я ж хочу показати, що вони теж прості люди і які вони. Тут не буде грати ролі, чи симпатизую я комусь чи ні, а частину фото я вже зробив, відвідуючи сесії міської ради, проте це треба зробити ще раз, щоб зловити їх у якихось різних емоціях.

Продовжує діяти школа фотографії, і мені приємно, що вона постійно розвивається. Її відвідують люди не тільки з Рівного та Рівненщини, а й з інших українських регіонів та навіть із закордону… Я вірю в те, що це і надалі треба розвивати. І, можливо, у майбутньому, фотографію почнуть викладати дітям у школах.

Все життя я намагався робити лише те, що мені було цікаво і цікаво іншим, і я весь час повторюю: "Якщо вам нецікава ваша робота – міняйте її або ж шукайте якісь шляхи, щоб вона стала цікавішою і зробити її краще. Ми живемо лише один раз і не маємо права витрачати своє життя на безглузде та беззмістовне проживання. Ми маємо залишати тільки хорошу пам'ять про себе, щоб нам потім не було соромно за результати своєї діяльності».

Родина Дзюби: "Приємно, коли за одним столом зустрічається вся дружня родина"