Навчання це навчання, робота це робота, а захоплення — це щось більше. І то щось можна застосувати в житті та в роботі.

- Моя пристрасть волейбол. Тренування, змагання, і вміння грати в команді. Все було чудово, успіхи, перемоги, і здобуті цілі. Я хотіла грати професійно, але травма ноги змусила мене забути на деякий час про спорт - пригадує дівчина.

В цей час Ірина поєднувала навчання у ВуЗі та роботу:

- В Україні практично всі студенти, які навчаються - працюють. Бо кожен хоче бути самостійним і не чекати на кошти батьків. Я теж хотіла бути незалежною, і стала нею. Я навчилась працювати в колективі. Це так, як у волейболі. Я працювала 3-4 дні на тиждень протягом 6-7 годин. Заробітна плата була не висока, але стабільна і своєчасна.

Коли я закінчила навчальний заклад, зрозуміла, що працювати за фахом я не буду. Бо заробітки в цій галузі коливаються в межах 400 злотих. Саме тоді я подумала, про виїзд до Польщі. Мова неважка, подібна культура. Так я прийняла рішення їхати за кордон.



Перший крок дівчини - візит до фірми-посередника. В цій фірмі їй зробили документи та пообіцяли роботу.

- Я поїхала. На вокзалі у Варшаві мене зустрів посередник Мирослав. З ним ми потрапили в якийсь дивний будинок, де люди спали на матрацах на підлозі. Крім мене у цій кімнаті вже жило 5 дівчат. Вони попередили мене, що варто втікати вже зараз, бо це афера, - продовжує Ірина. - В агенції мені пообіцяли понад десять злотих за годину, а насправді платили значно менше. Я мала працювати в ресторані, але те що я побачила і почула допомогло прийняти правильне рішення – шукати іншу роботу. Але де?

Після трьох днів пекельної роботи я була переконана — настав час змін.Мене обманули.

На Вокзалі Центральний у Варшаві я побачила оголошення і зрозуміла, що це мій шанс. Нормальні люди, приємна атмосфера, стабільні гроші, страхування і легальне працевлаштування. Все професійно і люди, яким можна довіряти.

Працювала я з повною віддачею. Зізнаюсь, що спортивний досвід допоміг мені.

Вважає, що прийняла правильне рішення і тоді, коли втекла від посередника Мирослава. Тепер про халепу згадує з усмішкою:

- Про Мирослава тепер не хочу і чути, хоч знаю, що сотні моїх земляків були жорстоко обмануті цим посередником. В Польщі я розпочав все з нуля. Спочатку боялася нового міста. Перше враження про Варшаву не було позитивним, я відчував себе втраченою в цьому великому місті.

Сьогодні я щаслива. Два роки в Польщі були чудовими. Я маю прекрасне керівництво, багато знайомих і нових друзів.

Скільки грошей я можу відкласти за місяць після оплати за житло та інші необхідні речі? Тисячу злотих спокійно.

Зараз я працюю менеджером закладу, раніше була інструктором – проводила навчання. Ми працюємо, як одна команда, доповнюємо один одного. В нашому колективі, люди швидко адаптуються, вивчають польську мову. Це не важко – головне мати бажання.
Сьогодні у мене є стабільна, легальна робота, медичне страхування і підтримка.
Помилки? Кожен може помилитися. Але, як в спорті ми намагаємось допомагати один одному і підтримувати. Я ціную наше керівництво, Вони завжди готові вислухати пропозиції щодо вдосконалення роботи, допомагають злагодити та покращити роботу колективу.

А наші клієнти ніколи не звертають увагу на те, що ми з іншої країни та розмовляємо з акцентом.


Тепер Ірина взялась за реалізацію своїх мрій. Зізнається, що любить подорожувати і вже побувала у Франції, Італії, Словенії, Чехії, Німеччини та Австрії.


Дівчина додає, що у вільний час любить ще й пограти у волейбол:

- З поляками, білорусами та зі своїми співвітчизниками. Ми граємо разом, як одна команда.У своїй роботі ми теж як одна злагоджена команда. Перша робота в Польщі – це програш, а сьогоднішня відчуваю себе переможцем ситуації.



Джерело: www.pracadlaukrainy.pl

Статті до теми:

Про заробітки у Польщі: варто їхати чи ні

Українець - про роботу у Польщі

Робота в Польщі – вакансії, зарплата, умови працевлаштування