Позов рівненського судді на 200 тисяч до журналістів розглядатимуть повторно

Програвши дві попередні інстанції у цій справі, Олександр Тимощук подав касацію. Суд прийняв ухвалу щодо цієї справи, без урахування думки відповідачів.


Про це пише Антоніна Торбіч, портал «Четверта влада».


У лютому 2015 року Олександр Тимощук звернувся до суду із позовом. У своїй позовній заяві суддя вимагав спростувати інформацію, оприлюднену журналісткою та юристкою, яка звинуватила суддю Тимощука у привласнені правовстановлюючих документів на квартироволодіння її довірительки. Суддя вимагав від відповідачів (власника веб-сайту «ВСЕ» Олексія Кривошеєва, журналістки Вікторії Мамотюк, рівненського тижневика «Льонокомбінат», Рівненського об’єднання «Агенство «Рівнеінформ» та рівнянки Ліани Диновської) 200 тисяч гривень солідарно за «вчинену моральну шкоду» .

Детальніше про частину цих звинувачень можна побачити в сюжеті: Безкарний: неймовірні пригоди судді Рівненського міського суду

Рівненський районний суд 05 липня 2016 року залишив позов без задоволення. 23 грудня 2016 року апеляційний суд Рівненської області залишив це рішення без змін. Однак суддя не здався і подав касаційну скаргу. І вищий спеціалізований суд вирішив, що «вимогам закону судові рішення повністю не відповідають».

«Суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача щодо поширеної інформації, незважаючи на те, що позивачем було надано докази на спростування опублікованої інформації, зокрема: судові рішення ...; матеріали справи за скаргою ОСОБА_7 на постанову старшого слідчого відділу прокуратури … про закриття кримінального провадження; постанова старшого слідчого ... року про закриття кримінального провадження...; матеріали цивільної справи за позовом ... про визнання частини квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя…» – йдеться у судовій ухвалі.

«Суди – гаранти правосуддя, їх роль є ключовою в державі, заснованій на верховенстві закону. Тому вони повинні користуватися довірою громадськості і відповідно бути захищені від нічим не обґрунтованих нападок, особливо маючи на увазі ту обставину, що на суддях лежить обов`язок стриманості, який заважає їм відповісти на критику», – в ухвалі суд цитує справу Де Гаєс та Гійзельс проти Бельгії (1997 рік) у Європейському суді з прав людини.

Тому суд приймає ухвалу, якою скасовує рішення Рівненського районного суду від 05 липня та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2016 року, справу передає на новий розгляд до суду першої інстанції.

Одна з відповідачок Вікторія Мамотюк обурюється: про те що суддя подав касаційну скаргу, каже, що дізналася випадково, вже після остаточної ухвали суду.

– Я навіть не знала і жодна із сторін не знали про розгляд справи, – розповідає Вікторія Мамотюк представниці ІМІ в Рівненській області. – Дізналася із сайту судової влади. Ми були позбавлені права надавати заперечення. Окрім того, я не знаю що він написав у касації та які надав докази. Можливо, вибіркові та на свою користь. Дізналася про ухвалу зателефонувавши до прес-служби ВССУ.

Ще один з відповідачів Олексій Кривошеєв також каже, що про касаційну скаргу його не повідомили. Про скаргу не знає і керівниця медіагрупи «Льонокомбінату» Світлана Герасимчук.

У Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтвердили для ІМІ, що розгляд справи відбувався без участі сторін. Однак на уточнююче питання чи були поінформовані відповідачі що така справа взагалі розглядається у суді – сказали писати запит, що ми зробили.

Європейський Суд став на бік журналістів, – медіаюристка

Медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панратова звертає увагу, що у своїй ухвалі ВССУ дуже активно посилається на прецеденти Євросуду. Однак, за її словами, не багато з них стосуються статті 10 – права на свободу вираження поглядів.

– Посилання на справу Де Гаєс та Гійзельс проти Бельгії дуже тішить, оскільки ця справа дійсно стосується визначення меж свободи вираження, коли йдеться про критику судів, – каже Людмила Панкратова. – Однак, думаю, що треба надати цитату рішення повністю, а не вирвані з контексту слова.

Медіаюристка нагадує, що у цій справі Європейський суд намагався балансувати між інтересами захисту репутації і прав представників правосуддя та необхідністю захисту свободи преси. Заявники-журналісти були притягнуті до відповідальності в Бельгії за те, що надрукували пять статей із критикою чотирьох суддів м. Антверпена стосовно того, що судді навмисно винесли помилкове рішення, оскільки вони знаходяться у дружніх стосунках з учасником процесу.

Однак, Європейський Суд став на бік журналістів, та визначив, що таке рішення є порушенням статті 10 Конвенції.

Як вказали заявники (журналісти), «до того, як написати ці статті, вони провели ґрунтовні дослідження і вивчили думку багатьох експертів, що дозволило їм підкріпити свої висловлювання низкою об`єктивних доказів».

– У параграфі 39 цього рішення Суд говорить: «За цих обставин не можна докоряти заявникам, що вони порушили свій професійний обов`язок, опублікувавши те, що знали у цій справі. Адже завданням преси є передавати інформацію та ідеї, які становлять суспільний інтерес, а громадськість має право отримувати їх», – акцентує Людмила Панкратова.

– Сподіваюсь, що всі аргументи, які відповідачі не змогли подати як заперечення проти касаційної скарги, будуть ефективно використані ними у суді першої інстанції, і вони зможуть довести свою неупередженість та обґрунтованість своїх вислолювань, – додає медіаюристка.

Суд послався на статтю, вилучену з Цивільного кодексу

Медіа-юрист ІМІ Максим Ратушний звертає увагу, що відповідно до ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, одержавши касаційну скаргу, протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження. Про це постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

– У цьому випадку, виходячи зі слів журналістів, їх як сторону у справі не було повідомлено належним чином та відповідно вимогам вищевказаної статті, – констатує юрист.

– Також хочеться звернути увагу, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рамках мотиваційної частини ухвали послався на ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, яку було виключено з ЦК на підставі Закону № 1170-VII ще у березні 2014 року, – додає юрист.

Максим Ратушний пояснює, що відповідно до законодавства касаційна ухвала оскарженню не підлягає – тому є можливим доказування своєї позиції знову через першу інстанцію з вказанням процесуальних проблем, які були допущені на стадії касації. Також юрист не бачить підстав для звернення до Верховного суду України, а для звернення до ЄСПЛ очевидно не вичерпані всі національні ресурси, оскільки справу відправлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

– Нехай буде так, – підсумовує Вікторія Мамотюк. – Вирішила що готова до нової боротьби. Не стану оскаржувати чи реагувати на це беззаконня. Переконана, що виграю суд. Якби ВССУ прийняло своє рішення - зверталася б у суд з прав людини, але якщо так, то готова піти по новому колу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Хто приїхав: подробиці повернення спецпризначенців на «бурштинову» Рівненщину (+ФОТО)

Скільки на Рівненщині щороку отримують травматичної зброї (ІНФОГРАФІКА)

«Лісова справа і фейсбук Авакова»: депутати Рівнеоблради не в курсі, що їх впіймали на хабарі

Підписуйтесь на новини "ОГО" у соцмережі Facebook та у Telegram