Рівненський священик: "Освячена вода – це не магія, а святиня"

Рівненський священик, клірик Свято-Воскресенського собору Рівного, прес-секретар ПЦУ Василь Рудніцький розповів про основну мету, з якою повинні приходити люди до храмів у день свята Водохреща.

Мова не тільки про те, щоб механічно набрати води, постояти у черзі, встигнути прогнівити Бога, а основне - задовольнити духовну потребу та пам'ятати - "Освячена вода – це не магія, а святиня".

Пряма мова - Василя Рудніцького далі:

З року в рік можна спостерігати певну картину. У ці дні чимала кількість людей тиснеться звідусіль, щоб набрати освяченої води. Серед тисняви є і ті, що постійно приходять до храму, а є й такі, що лише зрідка переступають поріг святині, як от на такі великі свята.
Певна частина тих, які впевнено намагаються дістатися до води, навіть не вважають за необхідне прийти раніше, ніж на саме Водосвяття, тобто на Божественну літургію. А інші, які прийшли на початок чи на середину Богослужіння, переконані, що саме їм належить по праву першими набрати освячену воду.

19 січня — Водохреща. Історія та традиції свята

У тій тисняві зазвичай ніяк не обійтися без взаємних звинувачень та нарікань. Усі намагаються дістатися до води, бо ж вважають її великою святинею. Вода таки є великою святинею. Але чи справді люди так вважають? Якщо так, то як пояснити те, що в штовханині за воду деяка її частина незграбно розливається по підлозі чи то по землі і топчеться опісля ногами? Це дивно. Ми настільки шануємо освячену воду, що усі чимскоріше хочемо її набрати, а водночас топчемо її, бо спішно набираючи, розливаємо її поза посуд.



Може ми не воду шануємо, а просто поспішаємо, щоб швидше покинути храм і швидше дістатися дому? І то при тому ми всі поспішаємо: і ті, які щонеділі відвідують храм, і ті, які його відвідують кілька разів на рік. Ми усі поспішаємо. Тим, які часто моляться, уже й нецікаво зостатися поза тиснявою і віддатися молитві. А ті, які рідко моляться, не розуміють навіщо. Чи не страшно помислити таке? Чи радше ми мислимо, що це в стані речей така наша тиснява на Йорданському чи празничному Водосвятті? Це побожність чи поспіх?
З іншої сторони, у нас викривлене розуміння сутності освяченої води. У нас якісь майже магічні вірування. Ми набираємо воду і тримаємо її на полиці. Наступного року додаємо до неї ще одну посудину з водою. А наступного ще одну. А навіщо? Воду освячену потрібно благоговійно пити! На здоров’я душі і тіла. А не просто збирати.

Водохреща

Окрім того ми майже не розуміємо властивостей освяченої води. Ця вода – справжнє благословення, вона освячена силою, діянням і сходженням Святого Духа, на неї зійшла очищувальна дія Пресвятої Тройці і вона є даром освячення, проганяючи підступи видимих і невидимих ворогів (з чину Водосвяття). Але якщо ми не поклоняємося Пресвятій Тройці, не прикликаємо на себе Святого Духа, не дбаємо про своє спасіння та освячення, не мислимо про вічне життя та піддаємося ворожим силам, то чи буде у нас дієвою освячена вода?

Що приготувати на Святвечір напередодні Водохреща

Тому ми повинні пам’ятати, що освячена вода – це не магія, а святиня. Але якщо людина відкидає Бога, Який усе освячує, то чи може належно приймати Його святиню? Чи не будуть ці святощі їй на осуд, а не на спасіння? Якщо ми вміємо прийти до храму лише кілька разів на рік, то чи це є свідченням нашої віри чи радше свідченням наших магічних вірувань? І якщо ми нехтуємо Богом і Його заповідями, а шануємо освячені Ним речі, то чи це є пошана? І якщо ми так штовхаємося по освячену воду, то це є свідченням нестримного поспіху, щоб осягти спасіння, чи радше нестримного поспіху, щоб осягти банальний земний комфорт?