Вікторія Єрейська: “Своєю жагою до життя ми підтримуємо наших захисників!”

– Чи пригадуєте перший день повномасштабної війни? Які були емоції та відчуття?
– Звичайно, пам’ятаю. Зараз згадую, як прокинулись від дзвінка і першими словами були “… почалася війна...” Почали читати новини, переглядати соціальні мережі, й не вірилось, просто не вірилось, що таке ще може відбуватися в сучасному світі! Думала, що це помилка, що це має закінчитись за день-два, але все ж пішла в аптеку, щоб придбати ліки першої необхідності й дещо з продуктів. Пам’ятаю, як зустрічала людей, які пильно вдивлялися в очі мені, а я їм, і ніби благали сказати, що це все неправда, саме ці очі стали символом цієї війни для мене. Очі людей, які шукають підтримки та які не можуть повірити в те, що на нашу землю прийшла війна.

– Не було у вас паніки?
– У мене не було паніки, страху – було нерозуміння, звук сирени, від якого забувала дихати на мить. Специфіка моєї роботи дала мені особисто те, що навчилася проживати свої почуття, не тримати їх в тілі. Практики, якими я володію, допомагали, наскільки це можливо у цій ситуації, підтримувати себе, близьких і тих, кому потрібна була моя допомога. Щогодини ми збиралися на молитву за мир в Україні, молилися за міста, за наших захисників, за людей…



– Як змінилася ваша робота в період воєнного стану?
– Я усвідомлювала, що моя робота потрібна і справді на часі, але не розуміла, як працювати, як почати продовжувати, хоча всіх запевняла вже на п’ятий день війни, що потрібно думати, як працювати далі, як відновити роботу. То, мабуть, я зверталася і до себе. Отримавши зворотний зв‘язок від клієнтів і безліч відповідей з проханнями про підтримку, я консультувала, спочатку безкоштовно, згодом наполягла на тому, аби роботу з клієнтами, які мали план роботи зі мною на рік, ми відновили і продовжили, тому що усвідомлювала, як це зараз важливо, і що це дасть змогу їм легше переживати ці події.

– З якими запитами, проблемами найчастіше звертаються люди?
– Куди б ми не втікали від зовнішньої небезпеки, ми завжди беремо з собою себе, а отже весь вантаж важких почуттів: болю, тривог, страхи, образи, почуття вини та жалю про зроблене і не зроблене, про втрачене, про сказане і не сказане. Війна лише стала фактором, який загострив все ще більше. Запит: те, що на поверхні – це наслідки, я ж знаходжу глибину, те, що призвело до них – глибинні негативні переконання, і найчастіше це програми жертви, внутрішній конфлікт, програми виживання й боротьби, глибинний страх смерті, самотності. Часто доводилося працювати з психосоматикою, реакцією тіла на стрес, з панічними атаками, з мамами, у яких маленькі дітки стали неспокійними.



– Який формат більш затребуваний: онлайн чи офлайн?!
– Величезна потреба у живому спілкуванні. Хоч я і працюю здебільшого онлайн, йду на зустріч і проводжу живі зустрічі у форматі “діагностичної сесії” та отримую відгуки, що навіть після розмови, без повноцінної роботи, люди відчувають полегшення і радість! Маю велику і світлу місію торкатись сердечного центру людей, з великою обережністю і любов’ю!

– Зараз люди в постійному стресі. Як порадите перемикатися?
– Я помітила ось що: люди відклали своє життя на полицю під назвою “от закінчиться війна” і “зараз не час”, і чекають, коли все повернеться і що життя буде таким, як 23 лютого – сповненим надій, планів і спокійним, але варто прийняти той факт, що наше життя ніколи не повернеться на “до” і чим цю реальність раніше прийняти, тим легше буде адаптуватися. Раджу відновити, наскільки це можливо, звичайні буденні справи, це затягує в процес і відвертає від негативних думок. Обмежити час, який проводите за переглядом новин, а краще виділити певний час і його кількість на це заняття, щоб не відчувати провину за те, що ви нічим не допомагаєте – знайдіть, де ви можете бути корисними або виділіть кошти, які не ведуть до того, що вам самим буде потрібна допомога, на підтримку наших Збройних сил. Спорт – це може бути навіть прогулянка в швидкому темпі, чудово розвантажує голову, і як бонус – струнке тіло. Прекрасно допомагає подолати емоційну напругу молитва – та, яка йде з серця, так як вмієте, як відчуваєте з любов’ю і вдячністю. А в тих випадках, де відчуваєте, що самим впоратися важко, рекомендую знайти свого спеціаліста і звернутися за допомогою.



– Чи нормально, коли поруч з подіями війни люди радіють та намагаються жити звичним життям?
– Якби наші предки відкладали своє життя на потім до кращого часу, коли закінчиться війна, коли закінчиться голод, то ми могли б з вами не прийти в цей світ і не народитись. Нехай це буде аргументом для того, аби продовжувати жити сьогоднішнім днем. Тому так важливо радіти, важливо жити, важливо відчувати, що життя триває, Сьогодні, як ніколи, варто жити. Бо ця боротьба – за життя. Якщо я радію і продовжую жити – не означає, що я бездушна, байдужа. В жодному разі. Своєю жагою до життя ми підтримуємо наших захисників і захисниць, адже вони мають бачити, що є кого захищати. Але при цьому важливо пам’ятати, що наша країна живе за законами воєнного часу, щоранку вшановує пам’ять тих, хто віддав своє життя за свободу, хвилиною мовчання.