Людмила Стасюк: "Мистецтво крізь призму війни"

Хтось оспівує майбутню перемогу і світле майбутнє, а хтось зображає жорстоку реальність, аби ці часи ніколи не затерлись у людській пам'яті. «Мистецтво завжди було невід'ємною частиною життя людства, у ньому ми знаходимо розраду та втіху», – стверджує Людмила Стасюк, керівник громадської організації ЛІТЕКО. Сьогодні поговоримо про творчість у часи війни, волонтерство та віру у перемогу.

1. Яким для Вас був останній рік? Яку подію у своїй творчій діяльності можете виокремити?
Минулорічна діяльність ГО ЛІТЕКО була, як завжди, дуже творчо насичена. До початку цього календарного року, незважаючи на COVID-19, ми натхненно працювали, долучаючись до яскравих проєктів та популяризуючи нематеріальну культурну спадщину. Спільно з ГО «Асоціація митців Рівненщини», з якою ми підписали договір про співпрацю, працювали над створенням нових нестандартних проєктів. Окрім того, нашою метою було звернути увагу громадськості на проблеми соціального характеру, зокрема на фізичне, психологічне, сексуальне та економічне насилля у сім’ї. Учасники громадської організації взяли участь у фотопроєкті «Я проти насильства!», де, моделюючи різні ситуації на основі реальних історій жертв насилля, продемонстрували біль, розпач, приниження та безвихідь людей, котрі особисто пережили цей жах. Фотосесія, створення форуму, рекламних щитів та плакатів – усе це давалось нелегко, проте мало для нас надзвичайно вагоме значення. На початку 2022-ого року ми готувалися до знакової літературної події – Дня народження Лесі Українки. Нами був створений неймовірної краси фотопроєкт «Мавка», котрий зачаровував глядача глибиною фотографії, містичністю та неповторністю краси природи. Дата анонсу була запланована на 23 лютого. Однак коли усі полотна були вивішені на стендах і усе було готово до відкриття, напередодні вночі розпочалася війна. Звісно, ми продовжуємо працювати у сфері культури. Окрім того, долучились до волонтерства, допомагаємо як переселенцям, зокрема дітям, мамам та пенсіонерам, котрі не мали практично нічого, крім одягу, у якому приїхали, так і нашим захисникам, які зараз перебувають на передовій, відправляючи їм одяг, їжу, предмети особистої гігієни тощо. Весна була нелегкою, проте ми старались балансувати, займаючись водночас культурними проєктами та волонтерством.

2. Що Вам найбільше приносить задоволення у Вашій справі?
По-перше, це постійне відчуття людяності та вдячності. Наступне – це любов, адже без неї ніяк. Хтось мудрий колись сказав, що справжня любов відрізняється від золота і глини тим, що її не знає менше, якщо її розділити. Тому любіть та примножуйте це прекрасне почуття серед усіх людей. І останнє – це щирі посмішки. Вони здатні подарувати шматочок щастя кожному, дорослому чи малюку. Тому будьмо вдячними за все, любімо одне одного та частіше посміхаймося!



3. П’ять місяців тому життя кожного українця зазнало невідворотних змін. Яка незвична досі дія стала для Вас буденністю впродовж війни?
Безперечно, життя кожного українця уже ніколи не буде таким, як раніше. Зміни торкнулися кожного. Між собою переплелося сотні тисяч людських доль, розкиданих по всьому світу. Оскільки я нікуди не виїжджала і лишилась в Україні, для мене стало звичною рутиною щодня під час повітряних тривог спускатись у бомбосховище. Тепер усі сучасні будинки, які тільки зводяться, будуть мати укриття. Нова реальність. Окрім того, уже увійшло в звичку регулярно донатити для ЗСУ. П'ятсот, п'ятнадцять чи навіть п'ять гривень можуть стати врятувати життя наших захисників, котрі відважно борються за свободу нашої країни.

4. Чи пов'язані між собою поняття «мистецтво» та «війна» сьогодні? Наскільки сильним є вплив подій сьогодення на сучасне мистецтво?
Нічого не буває просто так. Завжди є передумови, причини та наслідки, і тому закономірно, що з настанням війни тематика мистецтва зазнала великих змін. Подивіться, скільки українських пісень тепер лунає по всьому світу, скільки робіт наших художників стали відомими за кордоном. Тішуся, що ми повертаємося до свого коріння, до нашої неповторної автентики, адже наша багатовікова культура вражає та захоплює.



5. Розкажіть про Вашу волонтерську діяльність.
Я насправді людина дії. Я дуже не люблю говорити і нічого не робити, зазвичай я щось роблю і нічого не говорю. У перші дні війни, коли усі перебували у стані відчаю та страху, до нашого міста почали прибувати люди, котрі рятували своє життя, втікаючи із своїх рідних міст. З собою вони мали лише одяг, у якому були одягнені, та близьких людей. Це і стало одним з перших поштовхів для мене. Спільно з моїми колегами з Рівненського обласного центру народної творчості ми розпочали збір гуманітарної допомоги для біженців: купували продукти та засоби гігієни, приносили одяг та взуття, забезпечували мам дитячим харчуванням. Цей процес можна порівняти із сніговою кулею, яка, скочуючись із гори, стає все більшою і більшою, адже з кожним днем долучалися наші друзі та приятелі, а ті в свою чергу запрошували своїх знайомих. Не залишились осторонь одногрупники, студенти, громадські активісти, ті, хто вимушено покинули Київ, люди, які виїхали за кордон, проте навіть за межами своєї рідної країни продовжують надсилати допомогу тим, хто цього потребує. Ми хотіли реалізувати навіть найменші дитячі мрії про власні кросівки чи коробку фломастерів. Згодом ми з моїми студентами і випускниками почали співпрацювати з благодійними фондами і робити добро разом.

6. Що плануєте зробити одразу після перемоги особисто та у рамках ГО ЛІТЕКО?
Кажуть, що у такі складні часи обов'язково потрібно щось планувати та жити майбутнім, адже це допомагає зосередитись на . Одразу після перемоги планую купити квитки на потяг та поїхати з дітьми в Одесу. Мрію досхочу нахлюпатися у чистій морській воді, прогулятися піщаними пляжами, насолодитися містом, адже цього так не вистачає сьогодні. Щодо громадської організації – планів насправді дуже багато. Проте для їх реалізації нам просто необхідне мирне небо. Хочемо подорожувати містами України та знайомити світ з їх багатовіковою історію, адже нам є, про що розказати.