За свою працю на благо мешканців громади саме отаман Міжнародної громадської організації "МСК", полковник, кандидат технічних наук, доцент МЕГУ, волонтер Ігор РИЖЕНКО отримує цього року звання "Волонтер року" за версією журналу “РІВНЯНИ”.

– Ігорю, скажіть, ви розпочали займатися волонтерством від часу повномасштабного вторгнення?
– Ні, війна ж почалася ще у 2014-му. Тому займаюсь волонтерством ще з першого року війни. За цей час були різні напрямки та різна інтенсивність роботи. Але найголовніше, що попри труднощі різної складності жодного разу не було бажання припинити працювати задля добробуту та миру в Україні.

– Часто говорять, що волонтери тримають свій фронт. Ви згодні з цим?
– Так, волонтери – це друга, а іноді перша лінія оборони. Це люди, які не можуть бути осторонь тих процесів та подій, які відбуваються в Україні. Волонтери – це насамперед патріоти, які об’єднуються за покликом серця та спільними інтересами. Так було і зі мною. Завдяки волонтерству тепер маю багато цікавих знайомств та друзів.

– А яку роботу почали робити вже після 24 лютого?
– З перших днів повномасштабної війни прийняв рішення паралельно з волонтерством вступити в ряди територіальної оборони рідного міста Рівного. На постійній основі заступав на чергування на блокпост на Луцькому кільці. Тут допомагав поліції та ЗСУ нести чергування впродовж пів року, з лютого по червень. Там же на блокпості разом з командою активних рівнян-однодумців організував волонтерський пункт допомоги біженцям, які виїжджали до Європи, допомагали переселенцям з Сум, Харкова та Херсона. А також для ЗСУ, які їхали на схід, ремонтували техніку, допомагали ліками, продуктами та одягом. Окремо хочу сказати про велику допомогу та підтримку транспортом та його ремонтом для ЗСУ та волонтерів у всіх питаннях, які виникали, і зараз продовжуємо працювати разом з моїм другом Андрієм Біланчуком. В роботі не забуваємо і про дітей – відправляємо допомогу дитячому будинку в Ясининичах, сприяли в забезпеченні їх генератором та харчами.

– Як ви можете сказати, війна змінила людей?
– Війна показала різні сторони людського характеру та душі. Дійсно багато хто сміливо зробив крок вперед. А поруч з цим є такі, які зупинились чи взагалі зникли з суспільного життя нашого міста. Можу з впевненістю сказати, що Україна зробила величезний прорив у свідомості людей та підтвердила, що разом ми непереможна сила.

– Чи є у вас якісь відзнаки за вашу роботу?
– Насправді є. Але я працюю точно не заради них. За волонтерську діяльність був відзначений на День Незалежності грамотою від обласної ради, яку вручив мені голова ради. Маю подяки від ЗСУ, нагороджений медаллю “За заслуги”, яку вручив мені комбат 14 стрілково-мінометного батальйону.
Також цікавим був випадок, коли професор Богатирьов Іван Григорович, якому ми допомагали евакуюватись з Чернігова в Чернівці через Рівне, написав у своїй книзі про ці події, згадавши мене. Його книга – нариси реальних подій на Чернігівщині, в ній є згадка про наше місто.

– Що б хотіли побажати читачам нашого журналу?
– Для читачів журналу хочу побажати оптимізму та віри в ЗСУ, віри в нашу спільну перемогу. Мирного неба та благополуччя, виховання молодого покоління у вільній, незалежній Україні.

Волонтерство – це боротьба проти агресії росії щодо нашої рідної України, територіальної цілісності та наших громадян, а особливо дітей, які є майбутнім нашої держави.

Мої батьки з дитинства мене завжди вчили допомагати людям, які цього потребують та захищати слабких. А найголовніше – робити це щиро і не чекати подяки за свої справи. Бо Бог все бачить та кожному дасть оцінку за його дії чи бездіяльність!