Загадувала на день народження дрон, - рівнянка про історію свого волонтерства

Вона не знає точної кількості допомоги, яка була нею спільно з волонтерами надана, але тільки усі найбільш масштабні закупівлі під її егідою складають більше півмільйона гривень. Про шлях до волонтерства, допомогу малозабезпеченим родинам та особливе бажання на день народження – читайте.



- Ольга, розкажіть, як ви взагалі почали активну волонтерську роботу, з чого все розпочалося?
- Знаєте, внутрішньо я завжди готова була прийти комусь на допомогу і активно долучалася ще від часів студентського життя в Острозькій академії до різноманітних благодійних акцій. Будучи студентським деканом гуманітарного факультету, ми часто організовували різні волонтерські акції. Але особливо бажання створювати якусь благодійну організацію чи зробити це вагомою частиною свого життя я точно не планувала.

- А все таки, що стало поштовхом до того, щоб більш активно займатися благодійністю?
- В мене у житті був момент, коли насправді вперше в житті ти мусиш переступати через себе і сам просиш людей про допомогу. Ти скидаєш картку і чекаєш, що хтось скине скільки може, бо від цього залежить життя людини. Моя бабуся потрапила до лікарні. Все було складно, але для того, щоб випробувати усі можливості треба була велика сума коштів. Спочатку ми закривали всі потреби власними силами, а далі коштів треба було багато, а їх вже не було. Лікарі давали шанси і для того, щоб дізнатися треба було пробувати, а для цього треба були кошти. Тоді я переступила через себе і зробила пост з фейсбуку з проханням про матеріальну допомогу. На моє велике здивування люди почали надсилати кошти. За них ми оплатили кілька днів перебування у реанімації. А далі був страшний сон – ми боролись, але смерть взяла гору. Кошти, які відправили мені на картку ще лишилися і, прийшовши до тями, ми прийняли рішення віддати весь залишок. Кошти передали родині, яка лікувала від раку свою донечку. Адже ланцюжок добра точно повинен тривати…

- Ви є керівником БО Дарунок у Рівному, розкажіть, як вам запропонували таку співпрацю і чому погодилася?
- Насправді це сталося досить випадково. Моя подруга та колега Марія Вереітіна (Ясінчук) працювала керівником «Дарунку» у Рівному. Але в її планах був переїзд до столиці. Водночас хотілося б мати когось на кого можна було б перекласти діючі проекти тут, на місці. Одного дня Марія запропонувала мені саме таку співпрацю і скажу чесно, що спочатку я точно думала відмовитися. Бо мала низку робочих задач, а ще – двоє дітей і взагалі хоч ще якийсь вільний час. Проте тієї ночі, коли наступного дня, думала сказати про відмову мені наснився сон, де в мене запитували, чи я зробила достатньо добра для інших людей. Я з роздумами про це прокинулася і прийняла рішення спробувати. З того часу я жодного дня про це не шкодувала.



- Розкажіть детальніше кому саме ви допомагаєте?
- В період до карантину та війни ми часто їздили в будинки сімейного типу, інтернати, реабілітаційні центри. Там ми влаштовували свята для дітей, завозили різну благодійну допомогу. Під час карантину час від часу допомагали малозабезпеченим родинам, організовували збори коштів на продукти, передавали вживаний одяг та іграшки. Ці напрямки у нас залишаються і досі. Адже в період війни багатодітні родини, малозабезпечені досі мають різні потреби, а також до цього числа додалися родини вимушених переселенців. Крім того, нові виклики породжують закриття нових потреб – це і допомога військовим, допомога постраждалим від російської агресії. Потреб є чимало, аби лиш ми спільними зусиллями мали можливості їх закривати.



- Ви вже почали говорити про те, що допомагаєте і військовим. Це якісь конкретні підрозділи чи виключно ваші знайомі, рівняни?
- Почну з останнього. Мені здається, що на війні точно не має значення і розподілу: твій-чужий. Кожен військовим є своїм, бо ти прагнеш зробити максимум для того, щоб зберегти життя захисників, які боронять наше рідне небо. Зрозуміло, що з потребами найчастіше звертаються рівняни, бо вони вже знають тебе, як волонтера, але насправді головне – це допомагати і тут не має різниці, звідки хлопці тієї чи іншої бригади, бо всі – свої.

- За якою допомогою до вас звертаються наші захисники і що з масштабного вдалося придбати?
- Насправді ви самі знаєте, що потреби в хлопців є різними: від звичайної пари шкарпеток до автомобілів та дронів із тепловізорами. Але насправді правду кажуть, що «апетит приходить під час їжі», так, напевно, і у волонтерській діяльності. Спочатку закривали виключно базові першочергові потреби – харчування, низка продуктів, предмети гігієни, одяг та спорядження, медичні засоби. Далі ж ми почали відсувати, що хлопцям треба підтримка у більш глобальних речах. Адже мало просто утримувати армії, їм треба ще допомагати з засобами, які наближають перемогу. Так, придбано низку дронів та тепловізорів, підтримано збори на автомобілі та техніку. З останнього – зараз збираємо на автомобіль для хлопців для аеророзвідки. А в понеділок (26 червня, - авт.) черговий бус благодійної допомоги поїде до хлопців на передову.



- Як вдається закривати збори і чи бачите ви, що активність людей знизилася у підтримці зборів?
- Вдається закривати всі потреби не тільки матеріальні виключно спільними зусиллями. Добре мати в житті поруч себе надійних людей, які завжди готові тобі допомогти та підтримати. І це насправді надихає тебе в моменти, коли руки опускаються і ти сам не віриш, що дійдеш до цілі. Повірте, я навіть думала, що на свій день народження буду просити зробити мені найкращий подарунок – докинути коштів на дрон. А життя склалося так, що збір вдалося закрити ще раніше. Тому не варто переставати мріяти, бо мрії здійснюються. Але те, що зараз люди у нашому місті звикли до війни – це факт. Проте цього не можна робити, бо тільки від внеску кожного залежить те, наскільки швидкою буде наша перемога та скільки життів наших героїв ми зможемо зберегти.



- Знаю, що ви маєте відзнаки та подяки за свою волонтерську діяльність. Яка з них для вас найцінніша?
- Насправді кожна подяка – це дуже приємно, бо хоч ми всі робимо ці зусилля не для подяк, але коли твій внесок відзначають, то це гріє душу та дає натхнення працювати ще більш ефективно. У мене є низка подяк від різних бригад, є підписані бойові трофеї та прапори. Особлива відзнака – це від нашого Головнокомандувача…За свою діяльність з нагоди Міжнародного Дня волонтера я отримала подяку від Оперативного командування "Захід" та Нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного "За сприяння війську". Ця відзнака дійсно для мене дуже цінна. Вірю, що після перемоги діти будуть дивитися на неї та пишатимуться тим, що і їх мама робила свій внесок у велику українську перемогу.



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів"