Рятував поранених на квадрациклі: історія воїна, який проходить лікування на Рівненщині

Його історія – це приклад самовідданості та хоробрості, з якими він виконував свої обов'язки на фронті. Служба в армії для Василя почалась ще у 2018 році, коли він підписав контракт зі Збройними силами України. Спочатку Василь служив у інженерному полку, а пізніше перевівся до десантно-штурмової бригади, де згодом опинився на Донецькому напрямку, зокрема в районі Бахмута, в населеному пункті Кліщіївка.




За свою військову службу Василь встиг побувати в багатьох гарячих точках, де його обов'язком було евакуація поранених і загиблих побратимів із поля бою. Це надзвичайно важка і відповідальна робота, що вимагає не лише фізичної витривалості, а й моральної стійкості. Василь пригадує, як хлопці з різного ступеню поранень просили про допомогу. В якому б стані не були, завжди чули: я тут для цього. Василь неодноразово ставав ціллю для ворожих обстрілів, оскільки евакуаційні групи на передовій намагаються знешкодити в першу чергу. Сучасна війна більш технологічна, постійно застосовуються дрони, FPV, дрони-камікадзе. Василя намагалися спіймати навіть мінометами, але врятувало швидке пересування квадроциклом – ворог не міг перенавестися вчасно.




Такий інтенсивний ритм служби і постійна небезпека, що чигала на кожному кроці, не пройшли для Василя безслідно – був тяжко поранений у березні 2024 року. Військовослужбовець пам'ятає день, коли це сталося, але не пригадує сам момент. Його підрозділ щойно завіз боєприпаси в Кліщіївку й повертався назад, коли раптово прилетів FPV-дрон, який і спричинив вибух. Василя гелікоптером евакуювали до лікарні у Дніпропетровську, а пізніше – до Києва. Цей період він майже не пам'ятає, адже перебував у комі. Його двічі перевозили гелікоптером, і під час всіх цих випробувань поруч була дружина Юлія.




"Відразу, як опритомнів, я просив принести мені капці, хотів вийти на вулицю. Але Юлія сказала, що я не вмію ходити, і лише тоді я дізнався, наскільки серйозне поранення отримав," – ділиться Василь.

Це не перший раз, коли його воля до життя вражає. Військовий пригадує, як після поранення не впізнав власну дружину. "Я їй кажу: «Ану, дай свій паспорт». І вона показувала мені паспорт," – розповідає він. Юлія також згадує цей момент: "Він тоді казав, що до нього приходила якась дівчина і пропонувала поїхати на море. А я йому відповідала, що в нього вже є дружина, і нікуди він із цією дівчиною не поїде. Пізніше згадала, що це ж я приходила і пропонувала поїхати на море."

Василь і Юлія Жданови разом уже вісім років, мають сина Ярослава, якому 4 роки. До повномасштабної війни родина жила в Мелітополі, але з початком окупації міста російськими військами Юлія з сином була змушена покинути дім і виїхати в безпечніше місце. У той час Василь виконував бойові завдання на Донеччині, і сім'я змогла знову об'єднатися лише через кілька місяців. "Ярославчику доводилося закривати вуха ватою і одягати шапку, щоб він не чув обстрілів. Страшно було жити без зв'язку, без світла, постійно під загрозою," – розповідає Юлія.

Наразі Василь продовжує своє лікування в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Тут за його реабілітацію відповідає мультидисциплінарна команда лікарів та терапевтів. У Василя - лівобічний геміпарез – порушення функцій лівої руки та ноги. Проте, незважаючи на важке черепно-мозкове поранення, він демонструє чудовий прогрес, як справжній борець.




Попри всі труднощі, Юлія не залишає свого чоловіка ні на хвилину. Її любов і підтримка допомагають Василеві долати труднощі, що виникли на шляху до одужання.



Історія Василя Жданова – це історія мужності, відваги й непохитної волі до життя. Його подвиг на полі бою та боротьба за життя після важкого поранення вражають. Нагорода "За мужність", яку він отримав від президента України, є свідченням його героїзму та відданості службі. Але найважливішою нагородою для нього залишається любов і підтримка сім'ї, яка допомагає йому на шляху до повного одужання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Історія штурмовика з позивним Іва

Мешканець Рівненщини разом з побратимами зупинив просування ворога

Як голова фермерського господарства став захисником з позивним Зима