«Слава Богові - вдома», - рідні військового з Рівненщини, який три роки був у полоні

19 квітня 2024 року стало справжнім днем великого повернення — унаслідок масштабного обміну з російського полону додому повернулися 277 українських військовослужбовців. Серед них — 23-річний матрос з міста Острог на Рівненщині, Олександр Гульчук, який пробув у полоні понад три роки.

Цей обмін став справжнім великоднім дивом для сотень українських родин. Зокрема, як повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль, додому з неволі повернулися четверо захисників з Рівненської області. Крім Олександра Гульчука, це Віталій Веніславський, 47-річний солдат з Рівненського району; Сергій Мацюк, 22 роки, також з Рівненського району; та Костянтин Пограничний, 23-річний військовий з Дубенщини.

Особливо емоційною і щемкою була зустріч в Острозі. У рідному місті Олександра його чекали найрідніші — мати, рідні, побратими, друзі й мешканці громади, які вийшли на центральну площу, щоб обійняти героя та подякувати за незламність.

Слова вдячності Герою висловив секретар Острозької міської ради Костянтин Кирилюк: «За час російсько-української війни з полону звільнено чотирьох мешканців Острожчини. Ми цінуємо кожного нашого захисника і безмежно вдячні їм за силу, витримку та відданість. Їх повернення — це наші спільні перемоги».

Ці слова знайшли глибоке емоційне відлуння в серцях багатьох. Та найбільше — в серці рідних.

Оксана Керасір поділилася емоціями, які накопичувалися упродовж трьох років болю, очікування і надії:

«Цю зустріч я "малювала" собі в голові мало не щодня, впродовж трьох років і семи днів. Я уявляла, як голосно і сердечно наш Саня співатиме Гімн України, як містяни обійматимуть його і кожен подумки скаже: "Слава Богові — вдома". Після кожного обміну я писала йому смс, обіцяла, що наступного разу буде він. І ось, настав день, коли ці рядки перетворилися на реальність…»

Зустріч Олександра — це не лише повернення рідної людини додому. Це символ незламності й надії. Це свідчення того, що боротьба триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто чекає, молиться і не втрачає віри.

Нехай кожна українська родина, яка досі чекає своїх полонених, дочекається. Хай кожен захисник повернеться додому, у свою громаду, до своїх рідних, щоб почути: «Слава Богові — вдома».