Тривала війна та постійні стресові події дедалі частіше призводять українців до стану, який фахівці називають вивченою безпорадністю. Це відчуття, коли здається, що наші дії нічого не змінюють, а впливати на події неможливо. Про природу цього стану та способи його подолання розповіла психологиня Тетяна Кузьмич.
За її словами, кожна людина впродовж життя стикається з травматичними подіями, однак війна додала до цього списку нові, більш масштабні та неконтрольовані фактори.
“Ми звикаємо до смутку й виснаження, адже не можемо впливати на глобальні обставини. І з часом це відчуття переноситься на особисте життя: стосунки, роботу, побут”, – пояснює фахівчиня.
Вивчена безпорадність проявляється як втрата мотивації, труднощі з прийняттям рішень та чергова спроба просто “плисти за течією”, не намагаючись щось змінити. Але, наголошує психологиня, це – не вирок, а набута реакція, яку можна і потрібно коригувати.
Як повернути контроль над життям? П’ять порад від психологині
Психологиня пропонує низку практичних рекомендацій, які допоможуть “розбудити” внутрішній ресурс:
- Будувати мінімальні плани.
Невеликі, побутові, реалістичні: прогулянка, чашка улюбленої кави, дзвінок близьким, невелике завдання на день. - Просити про допомогу.
Довіряти близьким, звертатися до груп підтримки чи фахівців. Професійна допомога — не слабкість, а ресурс. - Дякувати собі.
Навіть за дрібні дії: за те, що піднялися з ліжка, зробили справу, виявили турботу про себе. Найкраще — письмово. - Пробувати нове.
Нові місця, страви, хобі або знайомства — це допомагає мозку “вийти з петлі” вимушеного застою. - Змінити ставлення до помилок.
Помилка — не зупинка, а частина руху вперед. Якщо рухаєтесь, значить — живі. - Біль і зростання можуть існувати поруч
Психологиня наголошує: відчуття радості чи певного прогресу не означає байдужості до чужого болю.
“Рухаючись уперед зараз, ми зможемо допомогти іншим тоді, коли вони цього потребуватимуть”, — зазначає вона.
Фахівці нагадують: якщо відчуття безсилля стає тривалим і заважає жити, варто звертатися до психологів або кризових служб — це теж форма відповідальності за себе.
