— Наскільки розумію, компанія “РЕНОМЕ-Євробуд” виникла недавно…
— Так, хоча “Євробуд” — це логічне продовження будівельного департаменту компанії “РЕНОМЕ”, яка існує з 1997 року. У певний момент, а точніше у 2003 році, коли будівельний бізнес став динамічно розвиватися, для власників компанії стало очевидно, що виникла потреба зареєструвати цей напрямок бізнесу як окрему юридичну особу. Реально “РЕНОМЕ-Євробуд” почала працювати 16 лютого 2004 року — ми навіть святкуємо день народження компанії. Я очолюю “РЕНОМЕ-Євробуд” із найпершого дня її створення, тож виходить, що це і моє дітище також. Почали ми з утеплення фасадів, та минулого року зробили найбільші обсяги в Україні. Компанія стрімко розвивається. Наприклад, минулого року ми виконали будівельних робіт на 25 мільйонів гривень, а цьогоріч плануємо поліпшити показники удвічі. Хоча цей рік значно складніший, і головним чином тому, що припинилося будь-яке бюджетне фінансування будівництва, тому все, що ми зараз робимо — за рахунок приватних інвестицій.
— Бачу, плани у вас наполеонівські…
— Плануємо також зведення житлових будинків у Рівному та Києві. А ще — відкриття заводу з виробництва будівельних сумішей, а може, навіть кількох заводів у різних регіонах України, які під нашою торговою маркою виготовлятимуть будівельні суміші. Але, незважаючи на те, що наші об’єкти знаходитимуться (і вже знаходяться) у різних містах та регіонах України, головний офіс компанії тут, у Рівному, і податки ми платимо у місцевий бюджет.
— Чи правда, що, очоливши “РЕНОМЕ-Євробуд”, ви зуміли потроїти обороти?
— Ні, неправда — у 2,7 раза. Нам вдалося досягти такого зростання тими ж ресурсами, насамперед людськими, які працювали і до цього.
— Тоді ж за рахунок чого відбулося це зростання?
— За рахунок активнішого використання механізмів субпідрядів. Це коли на певний будівельний об’єкт від компанії іде лише кілька чоловік для виконання робіт, а компанія заробляє 3-5 відсотків вартості об’єкта. Але якщо це 3-5 відсотків від 15 мільйонів, то в результаті отримуємо цілком пристойні суми. У нас було кілька таких проектів минулого року, це і дало непоганий заробіток.
— Поширена думка, що будівництво — дуже вигідна справа, оскільки попит на житло завжди високий. Наскільки це відповідає дійсності?
— Скажу так: рівень рентабельності будівництва значно нижчий, аніж у будь-якому іншому бізнесі, з яким мені доводилось стикатися. Якщо це — 7-10 відсотків, це просто прекрасно. З одного боку здається: спорудив будинок, продав квартири, маєш прибуток — усе гарно і легко. Але з іншого — щоб звести будинок, необхідно ще отримати земельну ділянку, підвести комунікації. Це маса роботи, нервів, проблем, непередбачуваних витрат, які не завжди можна прогнозувати.
— А з якими ще бізнесами вам доводилося стикатися?
— Я взагалі досить діяльна натура, і ще зі школи намагався заробити свої власні гроші — навіть працював вантажником і продавав морозиво. Пізніше пробував працювати ведучим на “Радіо Трек”, але оскільки я людина спокійна, із спокійним голосом, мені було складно. У “РЕНОМЕ” починав менеджером із продажу побутової техніки, пізніше працював у “Будинку мрії”. Потім — знову у “РЕНОМЕ”, у департаменті торгівлі. Але завжди хотілося щось будувати, тому, коли мені запропонували спорудити завод для “Дубнонасіння”, я перейшов туди. Але через певний час, коли робота увійшла в свою колію, мені стало нецікаво, бо усвідомив, що більше немає місця для професійного зростання. Тоді знову прийшов до голови правління Віктора Матчука. У “РЕНОМЕ” якраз назріла необхідність у людині, котра б очолила будівельний департамент. Почав працювати і зрозумів: будівництво — це те, що мене цікавить, те, чим мені приємно займатися. Тут щодня щось нове — нові проекти, зустрічі, поривання, ідеї.
— Коли ж ви заробили свої перші гроші?
— У восьмому класі, як зараз пам’ятаю — заробив 25 карбованців, виконавши для учня старших класів креслення. Причому гроші відклав на збереження і зберігав, аж поки не пройшла грошова реформа і вони геть знецінилися — тоді я їх викинув.
— Судячи з усього, заробляти гроші ви вмієте, а витрачати?
— Часом я можу витратити гроші “з куражем” — посидіти десь із друзями, як-то кажуть, “спустити гроші”. Але, зазвичай, зароблене витрачається на чітко окреслені цілі: коли будували будинок — усі гроші йшли туди, потім — меблі та інше. А витрачати дарма не маю звички.
— Ви не азартна людина?
— Азарту особливого немає. Я можу потрапити у казино, але щоб я цим загорівся — такого нема. Власне, і у справах не прагну досягти результату будь-якою ціною, якщо бачу, що це недоцільно, що затрати на досягнення результату переважають сам результат.
— Ви можете сказати, що досягли тих цілей, які собі поставили?
— А я не ставив собі ніяких цілей. Мені здається, це питання більше життєвої філософії. Цілі нам ставить Бог. А ми їх або виконуємо, або не виконуємо. А стосовно того, про що мріялось… Раніше, як і всім людям у досить молодому віці, хотілося якихось матеріальних благ — машину, будинок. Тепер я це маю, але особливого задоволення немає. Що далі шукати, не знаю. Я отримую задоволення від того, що роблю, і кожен день — як свято. Так, я увечері приходжу додому змучений і мрію тільки дістатися до ліжка. Але мене тішить, що прожив цей день ефективно.
— А маєте якусь дитячу, абсолютно нереальну мрію?
— Купити острів. Безлюдний острів. З маяком.
— Це ви ще з дитинства мріяли борознити океани?
— Ні, ця мрія з’явилася дещо пізніше — мати власний острів, щоб навколо було море, чайки. І щоб обов’язково там був маяк. Хоча, навіть якщо колись і куплю собі острів, то навряд чи зможу часто там з’являтися.
— Мабуть, ви втомлюєтесь від людей, і саме звідти ця мрія…
— Втомлююсь. Це добре, що забув у кабінеті свій мобільний, інакше він дзвонив би щохвилини. Хоча втомлюють не стільки люди, скільки метушня: компанія досить велика і постійно тебе хтось “смикає”, треба приймати рішення, давати вказівки… Часом хочеться просто посидіти і помовчати, щоб ніхто не телефонував, не приходив і не згадував.
— Чи є впевненість, що цього разу ви знайшли своє місце, що ви в “РЕНОМЕ” надовго?
— Те, що я “шарахався” на початку своєї кар’єри, дозволило мені поспілкуватися і попрацювати з різними людьми. І у певний момент починаєш розуміти: неважливо, скільки ти заробляєш, важливо — з ким ти працюєш і як. Я зробив для себе висновок, що хочу працювати тут, у “РЕНОМЕ”, із Віктором Матчуком, Анатолієм Кричильським та іншими членами правління, насамперед тому, що це дуже інтелігентні люди. Я вдячний цим людям, і, правду кажучи, чималим їм зобов’язаний, бо саме вони допомогли мені сформуватися як професіоналу і як управлінцю. Тому й переконаний: “РЕНОМЕ” — це саме той човен, де мені б хотілося пливти й надалі. Я не кажу, що саме у “Євробуді”, можливо, через деякий час з’явиться “РЕНОМЕ-Будінвест” чи якийсь інший проект, але, що це буде “РЕНОМЕ”, я певен. Хоча б тому, що моя життєва позиція відповідає духу компанії: для мене важливе моє обличчя, моє реноме, і неприпустимо, щоб хтось міг сказати: “Це зробив Давидчук, і зробив погано”.
— Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
— Що ж розповісти? Я одружений, і вже давно. З дружиною Іриною ми познайомились ще у школі. А одружилися десь на другому чи третьому курсі. У цьому році святкуватимемо восьму річницю. Моя дружина теж працює у “РЕНОМЕ”. Тільки, на відміну від мене, вона дуже стабільна і працює тут уже років п’ять.
— Ви — доволі успішна людина. Я не впевнена, що зможу назвати десять чоловіків вашого віку, які досягли того ж, що і ви. Як ви вважаєте, що допомогло вам у кар’єрному зростанні?
— Працездатність. Вміння працювати по дванадцять годин на добу, без відпусток. Це головне. Хоча, звісно, необхідні вміння і якийсь талант. А ще не треба себе жаліти й говорити: я про це подумаю завтра, або зроблю це завтра. Усе, що треба робити, треба робити вже. А ще треба ставитися до себе так само, як ставишся до інших. І якщо ти ставиш до інших високі вимоги, то у першу чергу повинен сам їм відповідати.
— Чи можете сказати, що змінилися за час роботи у “РЕНОМЕ-Євробуд”?
— Певна річ, я змінився. Як сказав хтось із мудрих: “Цікавий не той, хто має свою точку зору, а той, хто свою думку може змінити”, тобто людина, яка розвивається і прогресує.
— Хто або що на вас найбільше вплинули? Чи є у вас кумир?
— “Не створи собі кумира” — золота заповідь, і я її дотримуюсь. Що ж до людей, на кого можна рівнятися, то найбільше на мене вплинули Віктор Матчук і Анатолій Кричильський — кожен по-своєму. Вони, власне, мене “зліпили”, бо сім років тому, коли вперше прийшов у “РЕНОМЕ”, я був молодим і зеленим. Великою мірою завдячую своїй мамі, вона завжди мене направляла й підказувала, та дружині.
— А чи не боїтеся, що на якомусь етапі настане запаморочення від успіхів?
— Можливо. У мене є добрий знайомий, дуже багатий чоловік, от він мені одного разу сказав: будь обережним, у певний момент гроші можуть зробити тебе іншим. Я цього боюся. Вважаю, що кожному треба час від часу нагадувати, що навіть Цезар смертний. Моя дружина прекрасно з цим справляється. Але успіх — це не везіння, це результат наполегливої праці: докладаєш зусиль — маєш результат, не докладаєш — не маєш. Тому найближчим часом, якщо мені і “світить” запаморочення, то не від успіху, а від перевтоми.
