Юрій народився і виріс на Кореччині, де з юних років звик до праці та відповідальності. Закінчивши Корецьке вище професійне училище №24, він отримав одразу п’ять дипломів — будівельника, тракториста, зварювальника, електрика та слюсаря.
Після строкової служби працював водієм, трактористом, бригадиром на місцевих заводах, а згодом — у ремонтно-будівельній сфері. Замовлень вистачало: Юрій умів усе. Міг звести стіну, розвести проводку, покласти плитку, встановити сантехніку. Роботи вистачало і вдома, і в районі, і на великих об’єктах — навіть у Чорнобилі.
Друзі пішли, а я ні?
Мирне життя змінив лютий 2022 року. Хоча Юрія раніше зняли з військового обліку за станом здоров’я, уже в перші дні він прийшов у територіальний центр комплектування.
«Як це — друзі пішли, сусід пішов, а я ні? — згадує Юрій. — Мотивація була шалена. Здоров’я здоров’ям, але руки точно знадобляться».
Так він опинився у лавах тероборони, стояв на блокпостах, а невдовзі — 14 березня — разом із побратимами підписав контракт. Уже через кілька днів його зарахували до 23 інженерно-позиційного полку.
Ротація з ротацією
Юрій — майстер на всі руки не лише у цивільному житті. У військовому він виявився незамінним: будівництво інженерних споруд, укриттів, зміцнення позицій — те, без чого неможлива жодна оборона. У навчальному центрі, де він проходив підготовку, власними руками облаштовував приміщення, зокрема виготовив ясеновий стіл для зброї, який досі служить побратимам.
Перша ротація — Запорізький напрямок — тривала понад три місяці. Друга — цілий рік — проходила на Донеччині. Там Юрій пережив те, що змінює кожного: мінометні обстріли, небезпеку щодня, втому, яка не залишає. Під час виконання завдань його кілька разів контузило.
«Першим була цікавість, другим — страх. А потім — робота. Там завжди багато роботи», — згадує він.
Наслідки контузій даються взнаки — значно погіршився слух. Сам Юрій з сумом визнає:
«Погано чую — можу не почути ні дрона, ні сигналу. А хлопцям через це доводиться дивитися ще й за мною».
Нагороди і мрії
Попри це, він продовжує службу — уже не на передовій, але й далі у строю. За проявлену мужність Юрій Миколайович нагороджений відомчою відзнакою Міноборони «За зразкову службу», почесною відзнакою частини «Надійний захист у бою», а також грамотами та подяками.
Удома на нього чекають дружина та троє дітей, а також маленька внучка Соломійка, яка народилася вже під час війни. Це та головна причина, чому Юрій продовжує стояти на своєму:
«Саме за це ми стоїмо — за наші сім’ї та мир на рідній землі».
