Історії, які не вміщуються в новини, сьогодні звучать зі сцени. У Рівному театральна вистава «Мами» перетворилася на простір, де особистий біль стає спільною пам’яттю. Після показів жінки залишають листи з розповідями про своїх синів і чоловіків — загиблих і зниклих безвісти на російсько-українській війні. Ці свідчення вже формують майбутню книгу пам’яті.
Як виникла ідея і що відбувається після вистави
Вистава «Мами», створена на основі новел Марії Матіос, розповідає історії п’яти жінок, які пережили втрату синів. Під час прем’єри у Рівному керівник театру Володимир Петрів оголосив про створення електронної книги пам’яті. Глядачам — мамам та дружинам загиблих та зниклих безвісти українських захисників — почали вручати конверти, у які вони можуть вкласти історію свого Героя і надіслати до театру.
Ініціатива швидко вийшла за межі області. Після гастролей у різних містах України — зокрема на Волині, Житомирщині, Дніпропетровщині, Іванофранківщині, Хмельниччині, Тернополі — листи почали надходити звідусіль.
Нині їх уже близько п’яти сотень.
«Листи дуже щемкі. Читати їх більше одного за раз неможливо, тому що емоції переповнюють. Дочитати навіть один — непросто. Бо одна справа, коли про військового пише влада чи преса, і зовсім інша — коли пише мама», — розповідає речниця Рівненського драмтеатру Ірена Богинська.
Чому ці листи важливі
За словами команди театру, кожен лист — це не лише особиста історія, а спосіб зберегти пам’ять у максимально живій формі. Тут немає офіційних формулювань — лише щирі слова близьких.
Листи часто пишуть не одразу після вистави. Дехто повертається до конверта через тижні чи навіть місяці.
«Ми бачимо, що листи продовжують надходити навіть із тих регіонів, де покази відбувалися раніше. Це означає, що конверт міг лежати вдома певний час, і людина просто дозріла до того, щоб написати», — пояснює Ірена Богинська.
У планах — створення не лише електронної, а й друкованої книги пам’яті.
Гастролі, які змінюють глядача і акторів
Постановка вже побувала у кількох регіонах, і кожна поїздка приносить нові зустрічі. Часто — несподівані.
Письменниця Марія Матіос, чиї тексти стали основою вистави, згадує одну з таких історій:
«У кожній поїздці трапляються якісь такі події, які навмисне вигадати не можна. Ось після другої вистави МАМИ в Тернополі моя колишня викладачка по Чернівецькому університету здивувалася, що я її через 45 років упізнала…»
Іншого разу до неї підійшла жінка-переселенка із Сіверськодонецька, яка згадала виставу «Нація» ще 2015 року — у прифронтових містах.
«І ця жінка так палко мені дякувала і за ті неодноразові поїздки на Луганщину, і за книжки, що я забула запитати її імʼя», — ділиться Марія Матіос.
Простір підтримки для тих, хто переживає втрату
На покази запрошують матерів і дружин загиблих та зниклих безвісти військових. Для багатьох із них це перша можливість проговорити свій біль у безпечному середовищі.
Після вистави жінки залишаються, знайомляться, говорять між собою. Часто — без зайвих слів, але з розумінням, яке не потребує пояснень.
Театр у цьому випадку виконує роль не лише культурного простору, а й місця взаємної підтримки.
Команда театру планує нові покази у різних містах України. Найближчі гастролі — Одеса, Миколаїв, Кропивницький, Полтава та інші міста. Загалом у планах — ще близько десяти міст. Завершиться тур показами у Львові та Києві.
З кожною поїздкою кількість листів зростає, а разом із нею — і масштаб майбутньої книги пам’яті.
Цей проєкт продовжує розвиватися, поєднуючи мистецтво і документальну пам’ять. Він не дає відповідей, але створює простір, у якому важливі історії не залишаються непочутими.
