Щоденно сюди прямують біля ста машин. Доїхати до самого сміттєзвалища справа не проста. Наш редакційний автомобіль зупинився біля диспетчерського пункту. Далі їхати — небезпечно для автомобіля. Ми ж пересіли в одну з машин КТП-1728 і за якісь дві хвилини потрапили на місце.
Першими співрозмовниками стали з десяток осіб, які грілися біля вогнища. З цікавості почали підходити й інші. Ми повністю усвідомлювали, що розмова може і не відбутися бо надто виділялися ми з цієї маси людей. Проте їхня цікавість все ж перемогла. Ми представилися, зав’язалася розмова.
Соромно тільки красти
Щоденно на полігоні працює більше 50 чоловік. Раніше троє осіб тут навіть постійно жили. Нині ж їх уже немає серед живих. Сторонніх сюди не приймають. Територія поділена між міні-групками. Рівнян тут лише половина, решта — з навколишніх сіл: Житина, Бармаків, Шпанова… Найперше, що нас цікавило: чи не соромляться ці люди свого заняття. Виявляється, ні. Кажуть, соромно красти, а вони просто заробляють гроші. Їхні знайомі знають, чим вони займаються, і реагують на це нормально, принаймні так вони вважають. Заробити тут двадцять гривень за день, за їхніми словами, справді можна, збираючи макулатуру, склотару, кольорові і чорні метали. І все ж, так би мовити, афішувати свою діяльність вони не хочуть, тому й не назвалися. Стверджують, що мають родичів, які їх можуть не зрозуміти. Один лише старожил Степан, котрий тут вже вісім років, був не проти того, щоб сфотографували. Все ще сподівається, що хтось йому допоможе.
Тут своє життя і свої закони. Наші співрозмовники виявилися добре обізнаними з ситуацією в державі і знають, що відбувається в місті. Винним в тому, що потрапили сюди, в першу чергу називають Президента. Про біржу праці скептичної думки і вважають, що за гроші, які там платять, вижити просто неможливо. А тут — як-не-як заробіток. Щодо престижу, це вже справа другорядна. За нього хліба не купиш. Раніше все було значно простіше. Всі мали роботу, були і заробітки. Тепер кожен живе, як може і як уміє.
У нас був Чайка
Гості, які тут бувають, найчастіше мають відношення до різного роду контролюючих органів: екологічної інспекції та санстанції. Цього року вони побували тут уже двічі. Торік на сміттєзвалищі побував і міський голова Рівного Віктор Чайка. Пообіцяв подбати, щоб цим людям хоча б раз у квартал видавали спецодяг та виділяли вантажну машину, якою б вони могли свій нехитрий товар доставити до пунктів прийому. А ще міський голова, чи жартома чи всерйоз, пообіцяв збудувати на території сміттєзвалища лазню. Але голова поїхав і разом із ним поїхали обіцянки. Лазня, кажуть вони, розкіш, а від спецодягу та транспорту не відмовилися б. Адже, щоб найняти машину, треба заплатити не менше десяти гривень. А це все-таки значні гроші. У цьому році з тресту зеленого господарства приїжджала поважна дама і від імені міського голови просила назбирати 5 тисяч пет-пляшок. А ще цих людей не влаштовує майстер технічної частини Валерій Артамонов, який тут слідкує за порядком і забороняє розпалювати вогнище. Через це доводиться цілий день мерзнути. Майстер теж має рацію. Каже, що екологічна інспекція за такі випадки його штрафує. Поки ж що, єдиною побутовою зручністю на сміттєзвалищі є невеличкий вагончик, в якому “працівники” сміттєзвалища переодягаються.
Доля привела… на смітник
Мешканка одного з великожитинських хуторів пані Марія живе за рахунок мізерної пенсії. Єдина надія — невеличке господарство. Отож на сміттєзвалище приходить щодня. Її не цікавить паперовий хлам, склотара чи метали. Головне, що вона шукає — продукти харчування, переважно хліб. Ним вона годує свиней, домашню птицю. Головним знаряддям праці літньої жінки є звичайна сапка, якою вона вправно розкидає сміття.
— Я деколи знаходжу пляшки та інше більш-менш цінне, але в мене прямо з рук їх видирають. Раніше назбирувала по мішку хліба за день. Але зараз менше, бо хліб почали збирати й молоді. Потім вони носять його селами і обмінюють на харчі, а частіше, на горілку. Колись я знайшла “чисті” цукерки. Думаю, візьму додому. Але мене від них одразу відіпхнув один парубійко й забрав собі…
Куди скрутніше склалася доля 41-річного каліки-бомжа Степана (він втратив кисті обох рук). На смітнику “мешкає” вісім років. Сам же з Сарненського району. Тут він допомагає друзям, які, в свою чергу, обдаровують його недопалками цигарок та самогонкою. Заробіток він також “пропиває”, а це 10-15 гривень у день. Своїй сестрі він просив через газету нагадати слова пісні “Не надо печалиться…”
Крім літніх людей та бомжів на сміттєзвалищі можна побачити дівчат (із золотими сережками у вухах!) і юнаків віком від шістнадцяти до двадцяти чотирьох років. Окремі з них ще навчаються в школі, інші вже закінчили і на смітник ходять як на роботу. Їхні заробітки тут сягають відчутних розмірів. Це ліпше, ніж доїти корів у кооперативному господарстві за 100 гривень. До речі, хлопці таких дівчат знають про їхні джерела заробітків. Незважаючи на це, зустрічаються з ними, проводять дозвілля.
Про скарби різного µатунку і не тільки
Скарби знаходити любить кожен, навіть на смітнику. Тут їх у певній мірі більше, ніж на якомусь безлюдному острові. Розповідають, що батько юнака одного з прилеглих до полігону сіл нещодавно знайшов цілий скарб — півтори тисячі умовних одиниць.
Куди кращу знахідку виявили в іграшковому Дідові Морозі двоє бомжів. Там лежали також долари, але вже сім тисяч. Після цього два приятелі півдня билися і навіть хотіли вбити один одного… На щастя, все обійшлося, позаяк гроші тієї ж ночі хтось вкрав…
Частенько тут знаходять і золото, передусім ланцюжки, каблучки. Неабияким скарбом для смітникарів є і вивезений конфіскований або бракований товар. Скажімо, одного разу вантажівка привезла дорогі цигарки. У кожній такій коробці було всього по кілька цигарок. Але “бомжам” їх вистачило надовго.
Цікавими є й своєрідні розкопки, які час від часу проводяться тут. Мова йде про засипані відходи радянських часів. Адже тоді ніхто не звертав уваги на відходи міді чи алюмінію, які десятками кілограмів вивозили сюди. Нині ж ці метали у ціні. Відтак прокопати шар µрунту і знайти кілька кілограмів міді куди вигідніше, ніж чекати вантажівку, де можна виявити лише грамові шматочки.
Розповідали “працівники” смітника і жахливі історії. Скажімо, одна жінка рік тому у мотлоху виявила мертве немовля. Був випадок, коли відкопали й частину дорослого тіла…
І там сміття, і тут сміття
Санітарне очищення Рівного проводить комунальне автотранспортне підприємство за планово-регулярною та заявочною системою. Чим обумовлене постійне накопичення відходів, здогадатися неважко — 70% автотранспорту КАТП фізично зношений. До того ж, вкрай не вистачає запасних частин та паливно-мастильних матеріалів. Незадовільна й оплата послуг за вивезення сміття ЖЕКами (борг сягнув 670 тисяч гривень). Все це й призводить до того, що нерідко території перед багатоповерховими будинками рясно покриті всім тим, що люди виносять зі своїх квартир.
Практика складування міського сміття на звалищах може породити інтенсивне забруднення підземних вод. Так, приміром, торік на полігоні пробурили спостережну гідрологічну артсвердловину, внаслідок чого виявили деякі (щоправда, незначні) перебільшення норм аміаку. Та й, зрештою, достатньо сказати, що одна тонна сміття, яке гниє, виділяє в атмосферу до 300 куб. метрів метану.
Як бачимо, проблем вище голови. Однак чомусь усі вони ставляться для вирішення чи не на останнє місце. Де буде наступне сміттєзвалище — побачимо. Звичайно, ліпше б його взагалі не існувало, а все перероблялося на спеціальних заводах. Але-але… Може, ми ще не доросли до Європи, а, може, і не хочемо рости…
