Чотири родини, чотири обірвані долі й біль, для якого неможливо знайти слів. 2 та 3 листопада громади Рівненщини проводжають в останню дорогу чотирьох українських захисників – Віталія Пташнюка, Олега Лобача, Замана Миронця та Дениса Вороновського.
Хтось із них пішов захищати Україну ще у 2016 році, хтось добровільно взяв до рук зброю в перші дні повномасштабного вторгнення. Один із воїнів понад рік вважався зниклим безвісти. Інший, переживши тяжкі поранення й операції, повернувся на службу.
За кожним із цих імен – не лише військовий шлях, а й життя, яке вони будували, рідні, які чекали вдома, та мрії, яким не судилося здійснитися.
Олег Лобач: понад рік рідні чекали звістки про його долю
У понеділок, 2 листопада, Костопільська громада проводжала в останню дорогу 48-річного солдата Олега Лобача із села Велика Любаша.
Олег народився 4 червня 1978 року. Навчався у школі в Підлужному, згодом здобув професію столяра у Костопільському професійно-технічному училищі. Працював на будівництві в Києві.
У березні 2025 року його мобілізували до Збройних сил України. Після навчання на гранатометника у Десні Олега зарахували стрільцем-снайпером штурмового відділення. Він виконував бойові завдання на Харківщині та Сумщині. Згодом підрозділ перекинули на Донеччину. Наприкінці серпня 2025 року Олег востаннє спілкувався з рідними. Після того зв’язок із ним обірвався.
Згодом родина отримала повідомлення, що 11 вересня військовослужбовець зник безвісти під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.
Майже рік близькі жили в невідомості. У серпні 2026 року їм повідомили про збіг ДНК-профілю. Повторна експертиза підтвердила найстрашніше – Олег загинув. У захисника залишилися дружина та двоє дорослих дітей.
На жаль, це не єдина родина на Рівненщині, якій довелося чекати встановлення долі зниклого військового. Нагадаємо, також за допомогою ДНК вдалося встановити особу Юрія Савонюка з Оженинської громади, якого понад два роки вважали зниклим безвісти.
Прощання 2 листопада. О 10:00 загальноміське прощання було призначене на майдані Тараса Шевченка у Костополі. Після нього траурний кортеж мав вирушити до Великої Любаші. На 11:30 була запланована літія біля рідної домівки, а на 12:00 – чин похорону у Свято-Миколаївській церкві. Місце поховання – кладовище рідного села.
Віталій Пташнюк: життя воїна обірвалося під час бойового завдання
У вівторок, 3 листопада, Острозька громада прощатиметься з 51-річним старшим сержантом Віталієм Пташнюком із села Мощаниця. Віталій загинув 21 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання. За інформацією Нетішинської міської ради, життя військовослужбовця обірвалося на Дніпропетровщині.
Звістка про загибель захисника стала тяжкою втратою для його родини, близьких та земляків.
«Неможливо знайти слова, які могли б втамувати біль рідних, близьких, друзів та всіх, хто знав Віталія», – йдеться у повідомленні громади.
Прощання 3 листопада. О 12:00 відбудеться громадське прощання на площі перед будівлею виконавчого комітету Нетішинської міської ради. Звідти траурний кортеж вирушить до Мощаниці. О 14:00 із захисником прощатимуться за місцем проживання на вулиці Кустов’є, 7. О 15:00 у церкві села Мощаниця відслужать панахиду.
Заман Миронець: після тяжких поранень знову повернувся захищати Україну
У Сарнах 3 листопада проведуть в останню дорогу 29-річного молодшого сержанта Замана Миронця, якого побратими знали за позивним «Джин».
Заман народився 23 вересня 1997 року в Рівному. З дитинства любив спорт, займався козацькими боями, захоплювався футболом. Після школи закінчив Рівненське вище професійне училище №1, здобув фах опоряджувальника-будівельника й працював за професією. А ще любив готувати й мріяв колись стати кухарем. Особливо тепло ставився до тварин, охоче допомагав людям, які потребували підтримки.
У Сарнах Заман зустрів свою майбутню дружину Ірину. Разом вони виховували двох донечок – Аделіну та Ярославу. Він прагнув дати дітям щасливе дитинство, дбав про родину й будував плани на майбутнє.
Та вже 25 лютого 2022 року, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, добровільно став на захист України. Спочатку служив у 104-й бригаді територіальної оборони. Згодом долучився до 3-ї окремої штурмової бригади.
Як штурмовик пройшов важкі бої за Бахмут, Авдіївку, Орлівку та Сергіївку. Саме під час бойових дій у Сергіївці отримав складні поранення, переніс дві операції. Однак після лікування Заман повернувся до війська.
Згодом він підписав контракт із 57-ю окремою мотопіхотною бригадою імені кошового отамана Костя Гордієнка. У складі батальйону «Вовкодави» служив оператором безпілотних авіаційних комплексів.
23 жовтня 2026 року життя воїна обірвалося під час проходження військової служби на Харківщині.
Для його дружини ця війна принесла вже другу непоправну втрату. У 2014 році на Луганщині загинув її рідний брат Ярослав Куришко. Тепер війна забрала й чоловіка. Без тата залишилися дві маленькі донечки. Мати Оксана Ананіївна втратила сина, сестри Діана та Маргарита – брата.
Прощання 3 листопада у Сарнах.
Денис Вороновський: десять років присвятив захисту України
Ще одна важка втрата для Вараської громади. У вівторок, 3 листопада, місто прощатиметься із 48-річним сержантом Денисом Вороновським. Денис навчався у Вараському ліцеї №3. Після дев’ятого класу продовжив освіту в професійно-технічному училищі при Рівненській АЕС, а згодом здобув фах економіста в Нововолинському електромеханічному фаховому коледжі.
Його військовий шлях розпочався задовго до повномасштабного вторгнення.
У червні 2016 року Денис підписав контракт зі Збройними силами України. Із 2021 року служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Обіймав посаду старшого майстра рухомої майстерні безпілотних авіаційних комплексів.
За роки служби пройшов чимало складних ділянок фронту. Виконував завдання на Донецькому, Дружківському, Новотошківському, Мар’їнському, Муратівському, Красногорівському, Курахівському та Бахмутському напрямках.
Денис отримав тяжке поранення, однак після одужання знову повернувся до військової служби.
За мужність і відданість Україні був відзначений нагородами, серед яких – відзнака «За поранення», нагрудна відзнака командира «Золотий Лев», медаль «Захиснику Вітчизни», президентська відзнака «За участь в антитерористичній операції» та відзнака «За взірцевість у військовій службі».
26 вересня 2026 року Денис Вороновський загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Краматорського району Донецької області. Життя воїна обірвав удар російського безпілотника «Герань».
Удома на нього чекали мама, дружина та двоє дітей.
Напередодні Вараська громада також проводжала в останню дорогу захисника Андрія Бабіка, який загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині.
Прощання 3 листопада у Вараші. Поховають Дениса Вороновського на Алеї Героїв кладовища у селі Стара Рафалівка.
Пам’ять про кожного з них житиме
Чотири воїни. Різні покоління, різні професії та військові шляхи. Олег Лобач, якого так довго чекали з війни. Віталій Пташнюк, який загинув під час виконання бойового завдання. Заман Миронець, котрий після тяжких поранень знову став до строю. Денис Вороновський, який присвятив захисту держави десять років свого життя.
Їх об’єднала любов до України та готовність захищати найдорожчих людей. Для громад це імена полеглих захисників. Для родин – чоловіки, батьки, сини й брати, чиї голоси назавжди залишаться в пам’яті.
Світла пам’ять Віталію Пташнюку, Олегу Лобачу, Заману Миронцю та Денису Вороновському. Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна честь і шана Захисникам України.
