Печатка

Продовження, початок
в “ОГО” №16.

— Що таке треба придумати, щоб потрапити у цю знамениту книгу?! Адже не може, насправді, потрапити у Книгу проста річ. Така, як, наприклад, журнальна печатка, нехай навіть дещо овальна.
“Стоп, — сказав я собі, — а якщо непроста печатка? Якою вона повинна бути, щоб був резонанс?” Я записав ключові слова. Най, най — яка? Маленька, велика, електронна, діамантова, така, що побувала в космосі, з’їдена, арештована… І замовив у майстерні найбільшу у світі печатку. Тепер ми її демонструємо скрізь на церемонії нагородження, на Параді брендів, на різних акціях з іншими компаніями або організаціями.
Історія реєстрації печатки у “Книзі рекордів Гіннеса” сама по собі цікава. Від моменту звернення у Книгу до отримання сертифікату минуло два роки. Спочатку по e-mail я послав запит, в якому повідомив, що виготовив найбільшу печатку і хочу її зареєструвати. Через кілька днів мені прийшла відповідь: “Ваша заявка прийнята, надсилаємо пакет документів — 12 листів. Заплатіть 170 фунтів”. Переклав документи російською мовою, уважно прочитав контракт. Потім ще раз. Принизливішого паперу я жодного разу в житті не підписував. За цим контрактом Книга має право на все, а я — ні на що. Вони мають право надрукувати або не надрукувати інформацію, використати її у будь-якому вигляді. А якщо я з своєю печаткою захочу щось зробити, то повинен питати у них дозволу. Я вагався лише секунду і підписав. Але тут же подзвонив їх менеджеру і поставив на цю тему декілька питань. На це манірний англієць з гідністю пояснив мені, немов двієчнику: “Це, містере, вже не ваша печатка. Вона належить людству”. “О’кей, так тому і бути”, — погодився я. Врешті-решт, — монополія, іншої такої Книги немає, нікуди не поскаржишся, до конкурента не звернешся!
Відіслав документи. По e-mail прийшло повідомлення про те, що документи одержані й перевіряються. Через рік надіслали повідомлення, що у зв’язку з моєю заявкою буде навіть відкрита нова рубрика — “Печатка”. З одного боку, це мене порадувало, а з іншого — реєстрація явно затягувалася. Одночасно я одержав повний перелік документів, якими повинен був підтвердити наявність рекорду.
Вимога перша: виріб повинен реально діяти. Тобто “камуфляж” не проходив. Тому довелося виготовити відтиск печатки. Для відтиску купили біле простирадло. Автомобільним евакуатором підняли печатку (маса її неабияка — 102,6 кг!). Потім опустили її. Усі вимастились цією фарбою, але нічого не вийшло. Лише після семи спроб вийшов більш-менш якісний відтиск.
Вимога друга: треба пред’явити трьох високопоставлених свідків рекорду, які б підтвердили, що цей друк — реальність (якщо немає представника з Книги рекордів). Я попросив Степана Гавриша, на той час віце-спікера Верховної Ради України, і він написав таку довідку на офіційному бланку. Другий свідок — представник ЗМІ, відомий телеведучий телеканалу “Ера” Василь Клімчук. Третім свідком рекорду став В’ячеслав Кредісов, керівник об’єднання підприємців “Нова формація”.
Все це повинно було супроводжуватися перекладом англійською мовою. Потім англійці від мене зажадали такі довідки, про існування яких я навіть не здогадувався, але логічно розумів, що організатори чинять правильно.
Я повинен був узяти довідку у столяра, якому замовляв виготовлення печатки, про те, що він не претендує на авторство. Слово “виготовив” у російській мові має кілька смислових відтінків у значеннях. Вважаю, що печатку виготовив я, а столяр може вважати, що виготовив він. Або він робив, а я виготовляв?! Пікантна казуїстика!
Крім того, я повинен був надати фотознімки печатки, супроводжуючи їх довідкою від фотографа, в якій він відмовляється від авторських прав на ці знімки. Тоді згодом не треба буде викупляти права у фотографа на публікацію знімків. Те ж торкалося й відеоматеріалів. Всі, хто брав участь у відеозаписі, включаючи оператора, повинні були відмовитися від своїх авторських прав. Врешті-решт, комплект документів був підготовлений і відправлений. І через дев’ять місяців я одержав довгоочікуваний сертифікат “Книги рекордів Гіннеса”.
Не можу пропустити і такий факт. Багато хто питає: а яка від цієї печатки користь? Відповідь: різна, у тому числі й матеріальна. Витрати на її виготовлення склали 300 доларів, а публікацій і трансляцій в ЗМІ вийшло на 30 тисяч доларів. Ось це і є маловитратна технологія. Багато хто знаходиться у пошуку ефективного піару. А тут такий піар якраз і продемонстрований.

По-перше, я хотів довести, що для мене розмір справді ролі не грає. Завдяки власним розробкам можу без проблем одягати і ліліпутів, і гулліверів. Було дуже цікаво і важливо довести, що я і колектив зможемо встановити рекорд. Адже, щоб потрапити у Книгу рекордів Гіннеса, треба представити виріб, пошитий згідно зі всіма технологічними вимогами й нормами. Коли ми взялися шити цей смокінг — то тільки в один рукав увійшла бригада з восьми чоловік. На фабриці жартували, що в цьому випадку “безпримірочний” метод виявився винятковим. І то правда — хто і коли знімав мірки з Гуллівера?! Як-не-як, тисячний розмірчик.
А по-друге, мені треба було заявити про себе у всьому світі. Адже це слід робити постійно. Якщо ти, звичайно, хочеш працювати на зарубіжному ринку. І тут, чим більше фантазії, винахідливості й масовості — тим краще. Тому я вирішив влаштувати велике свято. Знову ж таки, бренд повинен працювати, повинен світитися. Через ЗМІ, у тому числі й міжнародні.
Для проведення цього шоу вибрали оптимальне, найбільш жваве у Києві місце — Хрещатик, напроти ЦУМу. Розв’язка вулиць вдала, точки для зйомок чудові. Запросив усіх своїх друзів-артистів. Причому, зірок тільки першої величини. До речі, всі вони погодилися виступити безкоштовно. Бюджет цієї акції взагалі був скромним — всього 100 тисяч гривень. Інше здобувалось винятково хорошим ставленням до мене, до марки нашої, до якості нашої роботи.
Того дня, 8 вересня 2002 року, 84 тисячі глядачів (рекорд Києва і далеко не останній!) побачили захоплююче видовище народження цього смокінга, побачили, як він шиється, побачили, який він прекрасний.
Зшитий у кольорах синьо-жовтого державного прапора України, цей гігант мав 1000-й розмір: довжина поли від комірця — 10 м, ширина у плечах — 5,5 м, кожен рукав — по 7,5 м. На цей, справді унікальний, виріб пішли 174 м тканини і 126 м підкладки. Діаметр ґудзиків склав 35 сантиметрів. А в кишені міг би поміститися легковий автомобіль. Важить смокінг 80 кілограмів. Щоб уявити його величезні розміри, варто лише сказати, що його висота відповідає висоті 4-поверхового будинку, і що це неординарне творіння було б якраз солідному чоловікові вагою 75 тонн.
А наступного дня телефон не замовкав. Перший дзвінок з Америки: “Твій смокінг у головних інформаційних випусках”. Потім повідомлення з Франції, Іспанії, Ізраїлю. Світ це побачив і запам’ятав.
У результаті мій смокінг встановив три рекорди України, два — Європи і навіть потрапив у Книгу рекордів Гіннеса.

Рецепт від Володимира Співаковського

Печатка

Буває так. Удома на твоєму робочому столі начебто звичний порядок (або безлад — на думку дружини). Книги, журнали, начерки проектів бізнесу лежать якийсь час незатребуваними і безумовно чекають своєї черги. Але одного разу, опинившись поряд один з одним, вони утворюють поєднання, що наштовхує тебе на несподівані рішення.
В один з вечорів мені треба було проглянути чернетки матеріалів з конкурсу “Бренд року”. Рука потягнулася до записів, а погляд мимоволі зупинився на “Книзі рекордів Гіннеса”, під якою скромно примостився журнал “Good Housekeeping”.
А треба сказати, що одним із сильних вражень від мого першого перебування в Америці став журнал “Good Housekeeping”, що видається майже 100 років. У цього журналу дивовижна історія. Він довгий час друкував поради домогосподаркам. Інформація була сухою і не інтригувала читачів. Тиражі не росли. До 1922 року його справи стали зовсім кепські. А тут ще не до ладу з’явився убивчий лист від однієї розгніваної читачки, котра за рецептом журналу приготувала кекс і мало не отруїлася. Наприкінці листа вона повідомляла, що подає на видавців у суд.
Загнані у кут і, можливо, від відчаю, видавці цей мінус обернули на плюс. Вони вирішили: надалі, щоб таких листів не було, перевіряти самим все те, що радять іншим (якими порошками прати білизну, за якими рецептами випікати кекси, звідки брати і як вирощувати розсаду, якими прасками прасувати сорочки і т.д.). І вже в наступному номері на обкладинці великим шрифтом було надруковано: “Усі рецепти й поради перевірені редакцією особисто”.
Упродовж кількох місяців редакція отримала тисячі відгуків вдячних читачів. Видавці зрозуміли: якщо журнал, натрапивши на справжню “золоту жилу”, і надалі візьме на себе невластиву функцію експертизи того, про що публікує, то набуде додаткових унікальних властивостей.
Але як перевірити автомобіль, телефонний апарат, меблі, тканини? Редакції довелося за п’ять років створити 26 лабораторій з тестування різної продукції. У результаті журнал став головним експертом з побуту, неоціненним порадником домогосподарок. На його сторінки потрапляла інформація тільки про ту продукцію, яка пройшла власну експертизу й одержала позитивну оцінку.
Минув якийсь час, і в журналі на зображення перевіреного експертизою товару стали ставити овальну печатку “Good Housekeeping”. Так журнал знайшов мільйони нових читачів.
Ця печатка запала мені в душу!
Мимоволі я занурився в роздуми про Книгу, яка реєструє вищі досягнення у різних сферах діяльності людини: “Хто не мріяв потрапити у цю знамениту книгу?! Але — як? Що таке ось таке треба придумати, щоб помітили й оцінили? Адже не може, насправді, потрапити у Книгу проста річ. Така, як, наприклад, журнальна печатка, нехай навіть дещо овальна. “Стоп, — сказав я собі, — а якщо була б не проста печатка? Якою вона повинна бути, щоб був резонанс?”

Далі буде.
У наступній публікації через тиждень — Популярність-3, або Як стати популярним.
Ігор ГУБЕРНІКОВ, автор і організатор
Національної програми “Будь багатим”.
Для листів читачів:
01159, Київ-159, а/с 31, Губернікову
e-mail: 100kingsua@zeos.net
А про всі секрети і прийоми успіху українських підприємців читайте в альманаху “Гроші! Влада! Слава!” (передплата з квітня на друге півріччя 2006 р., індекс каталогу Укрпошти 95057).