Як виявилося, за псевдонімом ховається чарівна, жвава жіночка, психолог — Світлана Гривківська. Виставка “Я хочу бути з тобою”, за словами авторки, – це зібрання картин, створених нею протягом цілого року. Це перша виставка Світлани для широкого загалу.
— Усе у мене почалося… як це не банально звучить, з негараздів, які чомусь завжди навалюються всі та одразу. Пошук виходу привів мене в Київ, де я відвідувала протягом року тренінги НЛП (методика так званого нейролінгвістичного програмування). Пройшовши курс навчання у Києві, я як психолог розробила власний тренінг на базі технік НЛП, який проводжу у Рівному — розповідає OGO.ua Світлана ГРИВКІВСЬКА. — Це тренінги під загальною назвою “Фітнес для мозку”, які спрямовані на відкриття прихованого потенціалу, зокрема і творчого, у кожної пересічної людини. Участь у ньому беруть люди незалежно від роду діяльності. Головне, щоб у людини було бажання реалізуватися.
Саме завдяки тренінгу Світлані вдалося зрозуміти, що їй насправді вже давно хотілося “висловитися” за допомогою пензлика та фарб.
— Коли зрозуміла, що спроби малювати стають все частішими, шлях привів у Спілку художників України де і почала працювати “під керівництвом” художниці, художників Оксани Мудрик. Малювання насправді я ще з дитинства любила, перша виставка відбулася у шестирічному віці і мала великий резонанс на рівні садочка. “Дуже схвальні” відгуки були від усього керівного складу та від батьків, а я не могла зрозуміти чому їм не подобаються ялинкі на стіні!? Потім батько привів мене у гурток у колишній Палац Піонерів (нині — Палац дітей та молоді). Першими моїми “критиками” стали… друзі 🙂 Картини вивішувала спочатку вдома. А потім, почувши чимало схвальних відгуків від них, а також від Оксанки та її батька, відомого художника, члена Спілки художників України Євгена Чорного, вирішила організувати виставку.
Саме Оксана Мудрик дала майбутній художниці Айко знання щодо основних засад класичної школи в образотворчому мистецтві. Хоча згодом, зізнається Світлана, її роботи все ж таки вилилися у більш імпресіоністичну течію.
— Більшість моїх картин “виникали” з голови. З образів, із снів… Як от, наприклад, картина “У пошуках раю”. А “Море кохання” — це, можна по праву назвати, мої намальовані сни… — ділиться сокровенним Айко. — Або ж як я малюю з натури… От начебто все витримано, чіткі гарні лінії, переданий образ… А мені так і хочеться туди додати якоїсь абстракції, кілька різнокольорових крапельок — і вже малюнок зовсім інший. Крім того, хіба у нашому житті все так чітко і правильно? Ні, навпаки. Я навіть полотна нестандартні для картин собі підбираю. 🙂
Художниця каже: усі виставлені у “Щілині” роботи малювала не Світлана Гривківська, а Айко.
— Розумієте, я коли починаю малювати — це абсолютно інший ірреальний стан душі. Пригадую, як малювала ікону Михаїла. Знайшла церковний календарик, там його зображення і ось так відчуттєво почала малювати… А нині мені здається, що з того полотна якесь навіть світло йде… Бо малювалося це з відповідним посилом.
Айко, до речі, — це поєднання слів “Любов” та “Світло” японськими ієрогліфами.
— Японську культуру і філософію я давно вивчаю, років з десять. Вона мені чомусь дуже близька. Мені позиції Конфуція ближче, ніж Канта 🙂 Знаєте, у психології людини існує два види сприйняття інформації: європейський і східний. За європейським робиться ставка на теорію, а за східним — на практичний аспект, на процес. Тому для мене у всьому важлива дія, власна спроба та експерименти.
Примітно, що під час організації самої виставки Світлана теж експериментувала. Наприклад, родзинкою виставки стали два сердечка, ставши між якими, можна загадати бажання.
— Цим користуються чимало закоханих пар, які заходять на виставку. І, при нагоді, загадують, щоб їхнє кохання тривало вічно і палко. А самотня молодь навпаки бажає собі знайти свою справжню кохану половинку, — зауважує митець.
“Живу за девізом: “Хто шукає — той завжди знайде”
— Більшість моїх картин — з позитивною енергетикою. Для мене це мистецтво в принципі не може бути негативним. Такі речі повинні нести тільки світло. Хоча… До прикладу, картину “У пошуках раю” мені надихнула прочитана книга Вербера “Імперія ангелів”. І малюючи її, я, м’яко кажучи, була не в дуже хорошому настрої… А зараз дивлюся: щось є у ній таке глибоке, якась внутрішня тінь… — додає Айко, показуючи на картину.
Натхнення художниця черпає дуже часто у… подорожах. Море ідей для творчості відразу виникає після таких поїздок, каже вона. Особливо, коли є що побачити та відвідати.
— Я більшість свого життя досі провела з чоловіком, дітьми, створюючи усі умови для тепла і затишку вдома. Тепер же, коли діти стали більш-менш самостійними, я зрозуміла, що варто зайнятися розвитком своєї особистості і реалізацією своїх здібностей, — продовжує Світлана. — Більше того, я впевнена, що улюблена справа завжди з часом починає приносити прибуток.
Щодо сім’ї, то цьогоріч Світлана з чоловіком Олегом святкуватимуть 20-ту річницю шлюбу. Вони виховують двох дітей, вже студентів Вероніку та Анатолія (до слова, сама Світлана виховувалася у родині, де було п’ятеро дітей).
— Чоловік сприйняв з розумінням моє захоплення і у всьому підтримував. Діти, звісно, спочатку трошки критичніше ставилися до таких моїх робіт, як “Жаб’яча камасутра” 🙂 Але згодом змирилася, що це є творчість. Моя творчість… — каже Світлана, швачка з 14-річним стажем! (Окрім психологічної освіти. Світлана довгий час займалася власною дизайнерською швейною справою — авт.).
— З великих художників для мене найвагоміші — це Мане та Клінт, — завершує Айко. — Особливо Клінт. Саме від його робіт у мене ось тут, всередині (показує на серце — авт.) щось починає “ворушитися”… Дуже хочеться вірити, що таке ж відчуття виникає у споглядачів моїх робіт…
Вже незабаром, окрім “Щілини”, роботи Айко можна буде побачити на експозиції в обласній бібліотеці. А також виставку планують показати в одному з арт-кафе Києва.
