Пан Володимир, бойовий водій батальйону матеріального забезпечення 100 окремої механізованої бригади, служить у лавах Збройних сил України з листопада 2024 року. До того понад півтора року виконував обов’язки у 228 окремому батальйоні матеріального забезпечення.
Професійний водій із відкритими всіма категоріями, Володимир із юності захоплювався автомобілями. Його улюблена марка — «Mercedes-Benz», а зокрема позашляховики серії «G-Class», у народі — «кубики». Саме тому побратими й дали йому такий позивний.
«Я обожнюю техніку. Автівки — це моя стихія. А на фронті — це і відповідальність, і зброя, і життя побратимів. Знаю, що за кермом — не маю права на помилку», — розповідає Володимир.
На початку служби в «Сталевій Сотці» Володимира залучили до бойових завдань. Разом із підрозділом він опинився у Торецьку. Там, під час чергового ворожого обстрілу, зазнав важкого поранення: уламки влучили в ногу. В результаті — тричі прооперований, частина металевих уламків залишилась у тілі назавжди.
«Було важко. Чотири шпиталі. Консиліуми. Але всі лікарі сказали одне: краще не чіпати. Можна втратити ногу. І знаєте, я вдячний їм безмежно. Бо не тільки врятували кінцівку — дали змогу знову повернутись до служби. Медики у нас — герої. Лікування, реабілітація — все було на найвищому рівні», — наголошує «Кубік».
Нині Володимир продовжує службу — тепер на посаді водія. Його батальйон займається логістикою: постачає усе необхідне, доставляє техніку, спорядження, провізію — туди, де це потрібно найбільше. Іноді робота логістів навіть небезпечніша за передову: доводиться виїжджати під вогнем, рухатись «під пташками» й артилерією.
Хоч Володимир родом зі Славути на Хмельниччині, вже багато років мешкає у Рівному. Там його чекає найцінніше — родина. Дружина Олена і 14-річний син Андрій — головна мотивація і сила.
«Мрію повернутися до них. Мрію про ще хоч одну дитину. Мрію подорожувати з сім’єю Україною, а ще — просто дихати миром. І точно знаю: житиму тільки тут. Бо кращої за Україну немає».
