У війні бувають не лише героїчні моменти, а й дуже людські — коли страх, втома чи біль сильніші за силу волі. Але саме здатність зробити крок назад, визнати помилку і повернутися — показує справжню мужність. Саме така історія у 25-річного військового з позивним «Молодий», бійця 2-го батальйону 104-ї бригади Сил ТрО ЗСУ «Горинь».
Його позивний з’явився на самому початку служби — як символ юності і запалу.
«Командир каже — будеш “Молодий”, бо найменший серед нас, але запал маєш найбільший», — усміхається він.
До війська Валентин пішов добровольцем, коли йому було всього двадцять. Раніше вже мав за плечима строкову службу, на яку потрапив теж не без зусиль.
«Сказали, що я сирота, без батьків, і не можуть забирати. Але я написав заяву — добровільно. Хотів служити», — пригадує боєць.
З дитинства хлопця виховувала бабуся. Вона для нього — і мама, і тато, і вся родина.
«Мама пропала безвісти, її так і не знайшли. Тато позбавлений батьківських прав. Бабця — моя опора. Вона мене виховала, навчила не здаватися».
«Нема в цій війні нічого позитивного»
Саме від бабусі Валентин навчився любити Україну й вірити, що обов’язок — це не слова, а дії. Тому, коли почалася повномасштабна війна, він не вагався.
«Ми не думали тоді про гроші, не знали навіть, чи буде зарплата. Просто треба було йти. І ми пішли».
На фронті «Молодий» став навідником СПГ, воював на Донеччині, у Торецьку, згодом пройшов навчання у Польщі на сапера. Каже, війна не має нічого світлого — хіба що моменти, коли розумієш, що вижив.
«Нема в цій війні нічого позитивного. Радію тільки, коли прокидаюсь живим».
Але найбільше випробування чекало не під обстрілами. Після ротації Валентин отримав коротку відпустку. Удома — дружина і дворічний син Макар.
«Я приїхав, і дитина мене не відпускала. До мами не йшов, тільки до мене. І я тоді згадав, що сам без батька виріс. Хотів, щоб мій син мав тата поруч. Не зміг знову піти».
Найважчий вибір
Так почався його найважчий період — пів року поза частиною. Дзвінки від побратимів, сором, мовчання.
«Спочатку вони питали, коли вернуся. А я не знав, що сказати. Було соромно. Думав, як подивляться в очі».
Та з часом Валентин зрозумів, що втеча — не вихід. Він набрав командира сам.
«Кажу: хочу повернутися. І мені відповіли — якби не хотів, то не дзвонив би. Приїжджай».
Він повернувся — без виправдань і гучних слів. Просто прийшов і став у стрій.
«Так, шкодую. Але всі можуть оступитися. Головне — зробити висновки й не тікати від них».
Повернення на службу
Сьогодні «Молодий» знову служить у 2-му батальйоні 104-ї бригади «Горинь». Каже, що після всього ще більше відчув, що армія — його місце.
«Тут порядок, дисципліна, справжня мужність. Це моє. А вдома хай син росте — у мирній країні».
Про майбутнє говорить коротко — без пафосу, але впевнено.
«Мрію, щоб швидше закінчилося. І щоб син жив у спокійній країні».
А ще згадує слова бабусі, з якої все почалося:
«Бабця завжди казала: “Бережись, сину”. Вона мене виховала — тепер я мушу берегти те, за що вона молиться».
