Віктор Ющенко: Моє життєве кредо – бути оптимістом, кожний прожитий нами рік – велика вдача

— Вікторе Андрійовичу, чи досягли ви цілей, поставлених на початку 2002 року?
— Щойно до моєї приймальні зателефонував виборець – киянин Віктор Прокопенко. Він сказав, що збирається подати в суд на депутатів-перебіжчиків, яких він назвав “корисливими зрадниками”. Ця позиція звичайної людини багатого варта і особисто для мене є своєрідним підсумком року. Українське суспільство змінюється, громадська думка, незважаючи на тотальну цензуру та маніпуляції, формується у вірному напрямку – далі так жити не можна. У своєму відношенні до того, що відбувається при владі, виборці абсолютно одностайні – лише 6 відсотків підтримують цю владу. У більшості своїй українці хочуть жити за європейськими стандартами, але бачать, що влада продовжує гратися з принципами.
Головна мета, яку поставила перед собою “Наша Україна” – це кардинальна зміна системи влади. Мета доволі амбіційна, і рік – занадто короткий період для її реалізації. Повірте, 2002 рік став важливим, а можливо, й визначним етапом на шляху до втілення цієї задачі. Виборча весна та гаряча політична осінь заклали фундамент майбутніх змін, і зупинити процеси демократизації суспільства вже неможливо, незважаючи на витонченість церберських прийомів, які використовує влада.
“Наша Україна” стоїть на позиції, що українська політика – як зовнішня, так і внутрішня – повинна бути прогнозованою та публічною, що парламент де-факто має бути незалежною гілкою влади, впливовим законодавчим інститутом, а не філіалом адміністрації Президента. Депутат присягає перед своїм виборцем, перед народом, а не “схиляє коліно” на вірність сюзерену, як цього вимагає сьогоденна напівфеодальна українська влада. Думаю, “Наша Україна” внесла свій внесок у зміну політичної атмосфери Верховної Ради. Фракція залишається найчисельнішим парламентським об’єднанням і є послідовною в своїй позиції. Більше ста депутатів лишилися вірними своїй ідеї і допомагають зберегти в цьому парламенті острівець незалежності, довести, що мати власну гідність – честь для політика. Хоча зрада і яничарство – товар, що дуже високо цінується сьогодні у Верховній Раді. І це засмучує.
Знаєте, якщо хтось думав, що вже в квітні 2002 року він опиниться під крильцем влади, то він помилявся. Я ніколи до цього кола відношення не мав. Так що мені не заважають спати нездійснені мрії. Лякає інше – на жаль, 2002 рік став роком утрачених можливостей не тільки для демократичних сил, але і для України в цілому. Ми ще більше віддалилися від Європи, нас все менше розуміють сусіди, влада ніколи не була такою далекою від свого народу, українці розчаровані своєю політичною елітою. По суті, проведена ревізія виборів, і в меншості опинилось не декілька фракцій, а народ. Адже 70 відсотків українців у березні віддали свої голоси за “Нашу Україну”, БЮТ, СПУ та КПУ.
Але я оптиміст, я усвідомлюю, що дорога до перемоги не може бути занадто короткою, широкою і гладкою. Ми на вірному шляху, ми ставимо перед собою реальні цілі та реальні строки їх досягнення.
— Наскільки успішним був для вас 2002 рік?
— Розмірковуючи над категорією успішності, я б не хотів розрізняти Ющенка-політика та Ющенка-людину. Цей рік був для мене досить вдалим. Дякуючи Богу, ростуть і радують мене діти та онучка, моя мама, якій виповнилося 84 роки, здорова, мені добре та комфортно у моїй родині, я кохаю, і кохають мене. Цей рік став роком дуже серйозної перемоги на виборах, цінність якої відчувається особливо, якщо взяти до уваги українські політичні реалії. Я дуже ціную свою команду, тих, хто незважаючи на жорстокий пресинг, залишився вірним своїй ідеї. Повірте, це коло є набагато ширшим, аніж фракція “Наша Україна” або блок зокрема. У списку однодумців – сотні тисяч українців, представників усіх регіонів країни. У цьому році я здійснив “навколосвітку” Україною, мабуть, цей тур регіонами був одним із моїх найважливіших та значних вражень року. Але, незважаючи на жорсткий робочий графік, мені хоч іноді вдавалося вирватись на дачу, побути лише з родиною, приділити час своїм захопленням. Моє життєве кредо – бути оптимістом, кожний прожитий нами рік – вже велика вдача.
— А що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у 2002 році?
— “Наша Україна”, попри прогнози злих язиків щодо її недалекої загибелі, безпрецедентний тиск, зради слабких людей, йде уперед. Сьогодні фракція переживає важкий період випробувань на міцність. Але це теж треба пережити: будь-який еволюційний процес – це відбір сильних та відхід слабких.
— Що вам не вдалося здійснити в 2002?
— Головне – не було вирішено глибинну політичну кризу. Хворобу не вилікували, її знову загнали всередину, а це означає, що у будь-який момент може виникнути рецидив, як це вже відбувалося протягом кількох останніх років. Не вдалося вийти на формулу консолідації демократичних сил. Я розумію, що це – романтичний і майже нереальний у сьогоденній ситуації сценарій, але він – найкращий рецепт для України. У цьому я твердо переконаний. Нехай мене критикують за перебільшений романтизм, але я завжди буду тримати одну руку відкритою для діалогу, для переговорів, я буду пропагувати ідею круглого столу для усіх політичних сил. Декілька разів “Наша Україна” була дуже близькою до формування правдивої демократичної коаліції, до створення парламентської більшості у європейському розумінні цього слова, а не псевдооб’єднання, зігнаного до купи під страхом і завдяки власним слабкостям. Якби парламентові дали сформувати більшість, а на його базі – коаліційний уряд, то результати співробітництва парламенту і уряду вже через рік відчув би на собі кожний українець. Але було обрано інший сценарій: підмінили поняття, змінили прізвища, а не модель. Без системного підходу до реформи всієї владної вертикалі не має значення, хто яку посаду займає. Персони не є визначними в цій моделі, створено систему, яка займається клонуванням політичних патологій. Хотілося б, щоб новий уряд якомога скоріше усвідомив, що працювати з парламентом, в якому немає твердої більшості, дуже важко.
— Чому “Наша Україна”, яка на парламентських виборах отримала найбільшу кількість голосів, не представлена в керівництві Верховної Ради та Кабміну?
— Ви ще забули включити до цього переліку регіональну владу. На місцях в результаті кадрових чисток за останні півроку змінили більше 150 керівників. В основному – помічених у симпатіях до опозиції. Події 17 грудня, коли у Верховній Раді нелегітимна лічильна комісія без бюлетенів, без іменних списків, у яких депутати повинні розписуватись в отриманні бюлетеня, без урн для голосування провела заміну керівництва Національного банку і парламентських комітетів, я розцінюю як початок державного перевороту. Це – політичне шахрайство, в якому брали участь шулери від політики. Але подібні сценарії занадто дорого коштуватимуть Україні. Причина такої агресивної, непродуманої, неєвропейської політики одна – Україна обрала олігархічну модель розвитку, країна знаходиться в одній із фаз диктатури, нею відкрито керують декілька кланів. У 2002 році в кількох європейських державах відбулися вибори. Але наскільки контрастні результати цих кампаній поряд із українською дійсністю: у Німеччині червоно-зелена коаліція була сформована до виборів, і перевага лише в декілька голосів стала вирішальною в питанні формування правлячої коаліції. Соціал-демократи разом з зеленими знову при владі, при цьому ХДС-ХСС та ліберали визнають, що це відповідає результатам волевиявлення німців. У Туреччині та Австрії урядова криза призвела до дострокових парламентських виборів. Турецький прем’єр, партія якого зазнала нищівної поразки на виборах, у той самий день подав у відставку. А у нас керівник уряду – другий номер виборчого списку “За ЄдУ”, який з тріском програв березень 2002, навіть і не думав про добровільну відставку. Навпаки, деякі представники колишньої “Єди” успішно замінили в уряді інших і оголосили світу про формування першого в історії України коаліційного уряду. У нас безсоромно підмінюють поняття і принципи, тому політичні сили, що перемогли на виборах, не представлені в керівництві парламенту та уряду. Але владі, яка сьогодні “сильна як ніколи”, думаю, важко буде пояснити ці перетурбації не лише в Європі, але й власним громадянам.
— Можливо, це є результатом невірної стратегії блоку або наслідком вашої принципової позиції?
— Чесний відповідальний політик ніколи не буде списувати все лише на зовнішні фактори. Були і внутрішні проблеми, і прорахунки. Сьогодні все це – предмет серйозного аналізу, який проводить “Наша Україна”. Особливе розчарування і біль викликають люди, які вийшли із фракції. Я не сприймаю їх пояснень, для мене цілком зрозуміло, що причина тут одна – слабкість, політичне або особисте “его”. Я розумію, як нелегко витримувати тиск, залякування і шантаж, але визначним для будь-якого політика має бути те, що за ним завжди стоять мільйони виборців. Ми будемо робити все, щоб люди, які зрадили “Нашу Україну”, поклали депутатські мандати. Врешті-решт, це воля насамперед виборців.
— Вікторе Андрійовичу, які ваші плани на наступний рік?
— Колись французький філософ Паскаль точно підмітив: “Людина організована так, що її думки весь час зайняті або минулим, або майбутнім. Через це ми не живемо сьогоднішнім днем, а тільки плануємо, пригадуємо, або мріємо.” Для мене дуже важливий сьогоднішній день, зараз закладається фундамент стратегії на 2003 рік. Якщо говорити про політику, то тема номер один, яку я буду відстоювати, — це консолідація: всередині парламенту, на рівні громадських організацій, широких верств населення. Вже сьогодні ми займаємося підготовкою з’їзду депутатів “Нашої України” на всіх рівнях. Це буде етапне для блоку зібрання, на якому буде представлена політична, соціальна та економічна програма “Нашої України” на 2003 рік. З’їзд заплановано на кінець лютого-березень 2003 року. Ми працюємо над створенням широкої демократичної коаліції, як всередині парламенту, так і на рівні позапарламентських політичних сил та партій. “Наша Україна” буде активно співпрацювати з колегами-парламентаріями з-за кордону, ми працюємо над поширенням наших політичних контактів. У мене буде багато поїздок по Україні, особливу увагу ми приділимо кільком цільовим програмам, зокрема щодо захисту свободи слова.
Втім, всі ці важливі проблеми відходять на задній план, коли згадати, що ми розмовляємо напередодні Різдва і Нового року. Я вірю, що у новому році ми разом зможемо змінити життя українців на краще. Я вітаю всіх українців зі святами, бажаю всім вам щастя, здоров’я і добра.