Назар із позивним «Еней» — один із тих військових медиків, чия історія чітко показує: на фронт приходять не лише воїни, а й висококваліфіковані фахівці, для яких служба — не примус, а свідомий вибір.
31-річний анестезіолог із Дубна до війни працював у кількох лікарнях одразу, викладав студентам, проходив стажування та мріяв розвивати трансплант-координацію. Сьогодні він — медик роти 104-ї бригади «Горинь», який стабілізує поранених там, де вирішується питання життя за хвилини.
«Еней був парубок моторний…» — жартують побратими, і Назар лише усміхається. Каже, що позивний сам прилип — надто багато в нього було руху ще до війни: три роботи, чергування, навчання. Народився він у родині лікарів і з дитинства жив у лікарняних коридорах. У 12 років уже знав, як вводити голку у вену. Тож вибір професії був очевидним: анестезіологія, інтенсивна терапія, реанімація — найскладніші ділянки медицини.
Ковід – як медична школа
Справжнє загартування прийшло у ковідній реанімації, де Назар вперше зіткнувся з ситуаціями, коли рішення треба приймати за секунди.
«Там або ламає, або робить сильнішим», — згадує він.
Саме цей досвід став фундаментом, коли у перший день повномасштабного вторгнення він пішов у військкомат. Довчився — і вже через тиждень був у медроті 104-ї.
На війні він уперше працює поруч із хірургами, яких раніше бачив лише на конференціях. Тут вони разом стоять над тим самим столом.
«Коли боєць приїжджає ледь живий, а від нас їде стабільним — це і є головна мотивація», — каже Назар.
Життя розводить — а війна зводить
Війна подарувала й неочікувані зустрічі. Одного разу він рятував пораненого — і лише пізніше впізнав у ньому друга дитинства.
«Життя розводить — а війна зводить знову», — говорить він.
Історії бувають і зовсім інші — теплі. Як-от про собаку на ім’я Коржик, якого вдалося врятувати і який став «талісманом» підрозділу. Іншого песика врятувати не вдалося — і Назар каже, що це теж частина війни: боротьба до останнього, навіть якщо результат не завжди у твоїх руках.
Він мріє повернутися в цивільну медицину, розвивати сучасні напрямки, будувати чесну систему без бюрократії. Вчиться постійно й радить іншим медикам не вагатися:
«Армія — це місце, де ти можеш вирости так професійно, як у мирному житті не виріс би роками».
Війна виграється не тільки зброєю
Його тил — дружина, яка привозила теплі страви в найважчі дні, мама, що тепер займається допомогою ветеранам, сестра, шваґро, домашні улюбленці.
«Війна виграється не тільки зброєю, а й інтелектом. Якщо можеш рятувати — твоє місце там, де твої руки потрібні найбільше», — каже «Еней».
