Анатолій Матящук у мирному житті творив із дерева, знімав відео для власного столярного YouTube-каналу «Столяр Петрович», виховував дітей, будував дім. У військовому — повернувся до служби, став сапером, а нині бійцем взводу БпЛА, який виготовляє боєприпаси для дронів і працює там, де від точності залежить життя.
У 3-й батальйон «Поліська Січ» 104-ї бригади «Горинь» Анатолій прийшов із власним позивним — «Петрович». Так його знали і у цивільному житті: майстер по дереву, спокійний, технічний, завжди уважний до деталей. Саме ці риси зробили його незамінним у війську.
Його шлях у формі почався задовго до повномасштабної війни: строкова служба, навчання, звання прапорщика. Потім — сім’я і мирна праця. Він працював із деревом, створював меблі, розвивав столярну справу. Але коли прийшла війна, Анатолій не вагався: уже в перший день повномасштабного вторгнення з’явився у військкоматі. Через багатодітність та стан здоров’я його спершу направили до добровольчого формування, але згодом — до 104-ї бригади, де він і служить нині.
Від саперної справи до майстерні
Починав він як сапер — попри те, що раніше з цією справою не стикався. Усе вчив з нуля: хлопці показували, навчальні центри підтягували практику, а він, дисциплінований і технічний, швидко опановував нове. Згодом війна почала змінюватися, з’явилися нові потреби — і разом із побратимом Петрович створив імпровізовану майстерню для виготовлення боєприпасів до дронів. Там він знову став майстром: але тепер замість дерева — метал, вибухові речовини, технічні нюанси, де помилка «на грам» може мати фатальні наслідки.
Його географія фронтових завдань широка: Торецьк, Очеретине, Запорізький напрямок, Сумщина. Найважче згадує бій під Очеретиним — нічна робота під щільним вогнем, коли «все летіло туди, де ми». Тоді він отримав контузію, але завдання виконали, і всі повернулися живими.
Захист краще за броню
Дома на Анатолія чекає велика сім’я: дружина, четверо дітей і маленький онук. Їхня підтримка — це його оберіг. Вони мають свій ритуал: щодня вранці й ввечері він надсилає «плюсик» у месенджер — щоб знали, що все гаразд. У цьому простому «+» — віра, спокій і зв’язок з домом.
«Петрович» зізнається: найбільше його береже не бронежилет, а молитва родини. Саме вона, каже, тримає там, де іноді не витримує сталь.
Його порада молодшим бійцям — лаконічна, але мудра: слухати командира, чути побратимів, не ставити себе вище за інших і вчитися щодня. Бо на фронті виживає той, хто працює чітко і злагоджено.
