У суд на чоловіка можна подати не лише за побиття, а й за психологічне насильство

Такі розповіді досить часто доводиться вислуховувати спеціалістам рівненського центру “Жінка для жінки”. І долі у них майже однакові: життя на певному етапі втрачає сенс, в душі оселяється зневіра, злоба і нескінченний біль. Всі вони колись задають собі питання: “Чому доля така немилосердна, у чому я завинила?”.
Ганна (ім’я з етичних міркувань змінено) прожила з чоловіком 32 роки, виховала двох дітей: старшій доньці та синові. Коли в її сім’ї в одному селі поблизу Рівного, пробігла чорна кішка, не знає ніхто. У молоді роки Ганна ховалася від людей, закривала обличчя хусткою. А, коли хтось помічав, казала, що “впала”, “обпеклася” або, що “вітром надуло”. Та й у селі, як у великій хаті. Невдовзі люди стали перешіптуватися, почали здогадуватися, що Іван Ганну б’є — він з неї знущається, як тільки хоче.
Усі гроші в сім’ї йшли на випивку господарю. Під ейфорією найчастіше всього він і влаштовував у домі сцени з мордобоєм. Іноді до рук кривдника потрапляли домашні речі — сокира, ніж, вила. Часто не ночувала вдома — втікала з дітьми до сусідів, хоч і соромно було. Нині вона вже навіть не плаче — сльози самі течуть. Чого терпіла? Виправдовується: “Заради дітей, щоб не були сиротами, мали батька”.
...Ганні власна оселя перетворилася на пекло. Іноді, думала, що задушить свого кривдника мотузкою. Тоді б, може, у в’язниці відпочила?.. Дедалі частіше в її обійстя приходив дільничний інспектор міліції. Діти підросли. Ганна послухала сусідських порад — подала на розлучення. Переступила через людський поговір, бо у селі й донині живе стереотип: розведена, значить, пропаща.
Але життя після розлучення стало ще нестерпнішим. Спільне майно, зокрема, хату, поділити чи продати неможливо — Іван і гадки не мав, щоб піти з обійстя, а їй ніде було прихилити рано посивілу голову. Чоловік, перехиливши оковитої, усіляко мстив за “ганьбу”. Після побиття Ганна знову звернулася до дільничного. Місцевий шериф розводить руками: “А що ми можемо зробити? Суд вас розлучив, тепер розбирайтесь самі...”
Сьогодні, як і колись, Ганна живе в постійному страху. Вона непевна, чи побачить завтрашній день. Вона не знає, як виплутатися із цього замкнутого кола...

Путівка
в нікуди
У подібній ситуації сьогодні опиняється чимало жінок. Насильство у сім’ї — серйозна проблема усього суспільства. Чомусь так складається, що члени родин зазнають образ та насилля з боку своїх рідних. Здебільшого цим займаються чоловіки. На жаль, вони не розуміють, що насильство завдає шкоди здоров’ю жінок та дітей. Це — гірше, ніж крадіжки на вулиці, автомобільні катастрофи та пограбування разом узяті.
Статистика свідчить, що більше трьох мільйонів дітей щороку спостерігають насильство у сім’ях. До речі, діти матерів, які зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються накласти на себе руки. Або коли виростають, самі стають на шлях насилля, мають схильність до вживання наркотиків та алкоголю.
30% самогубств і 60% убивств жінок пов’язані з насильством у сім’ї (за даними досліджень, проведених Світовим банком). Крім того, діти скривджених матерів у 6 разів частіше намагаються накласти на себе руки, 50% їх схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. За даними досліджень, середній вік “дітей вулиці” — 10-15 років. З них 3% — круглі сироти, практично всі бездомні діти — жертви домашнього насильства. Саме від наруги або вчинення насильства діти втікають на вулицю. Найважливішими соціальними наслідками насильства над жінками в сім’ї, як з’ясувалося, є проблеми виховання, пов’язані з так званим явищем “соціальної естафети”, коли діти, які спостерігали за насильством у сім’ї, переносять цей негативний досвід у власне життя. Впродовж останніх трьох років кількість вбивств, здійснених на підставі домашнього насильства, зросла втричі.