Приїхав у Рівне з двома сотнями доларів

Сподобалось місто – започаткував бізнес
— Сергію, ви приїхали до Рівного з Нікополя. Як започаткували бізнес у нашому місті?
— Приїхав до брата, який тоді вчився у водному інституті, після армії в гості. Це було більше тринадцяти років тому. Рівне мені сподобалось, видалось “продвинутішим” за невеликі міста Східної України, от і вирішив сюди переїхати. Мав у кишені всього 200 доларів. Пробував займатись різними видами діяльності. Не обійшлося без допомоги друзів. Перший час винаймав квартири. А потім почав займатися промисловою групою товарів: трубами та супутніми товарами. Поступово розширявся. Нині “Саніда Груп” імпортує товар з Польщі, Італії та інших країн і реалізовує їх по всій Україні.
— Автомобілями давно займаєтесь?
— Рік тому ми почали продавати автомобілі Nissan. Ідея виникла трохи раніше. Салон ще не відкрився офіційно, проте покупців достатньо. Реклама спрацювала — і люди почали цікавитись.
— Чому саме Nissan обрали?
— Напевно, через поєднання ціни та якості. Адже цей хороший автомобіль коштує від 16 до 60 тисяч доларів. Авто середнього класу хорошої комплектації —біля 20 тисяч доларів.
— Ви плануєте продавати тільки Nissan?
— Ми хочемо продавати автомобілі різних марок, які користуються попитом. У тому числі європейські та американські.

“Робити щось на тяп- ляп не вмію”
— А як виникла ідея закладу для вболівальників?
— Підприємство, яке тут знаходилось, мало багато боргів. Мені запропонували їх погасити. Там колись було діюче кафе. Якось ми з товаришем сиділи, а він каже: “Нема навіть де футбол разом подивитись, а на носі — чемпіонат світу. Давай у себе поставиш якісь лавки, телевізор є, пиво знайдеться”. А я людина така, що робити щось на тяп-ляп не вмію. І майже через місяць після величезного обсягу робіт другий матч збірної України ми вже дивились у “Стадіо ПАБі”. Людей було багато. На одній лавці сиділо шість-сім чоловік. Зараз згадую, аж не віриться, що за 45 днів можна зробити це все. А далі… ремонт продовжувався. Тепер у будь-якому куточку закладу можна подивитись спортивний канал. Крім того, у “Стадіо ПАБі” є зони, присвячені хокею, футболу, спідвею, баскетболу, “Формулі”. “Формулу” ще не додекорували. Спортивну атрибутику купував сам у спеціалізованих магазинах, деколи замовляв через інтернет, бувало, друзі із закордону привозили.
— А предмети із зали слави (там зібрані речі з автографами відомих спортсменів – авт.)?
— “Ловили” зірок спорту в аеропортах. Їздили о другій-третій годині ночі в аеропорт. Оскільки наші майже завжди програвали, в іноземних спортсменів та тренерів був хороший настрій і вони були відкритими до спілкування. Тому із задоволенням підписували м’ячі та майки.

Спорт допоміг знаходити контакти з людьми
— Сергію, а самі ви сили у спорті не пробували?
— У свій час займався футболом. Була колись така команда “Колос” (Нікополь). Вона мала чудову спортивну дитячу школу, яку я відвідував. Дітей для подальшого навчання там постійно відбирали, конкурс був величезний. Серед відомих футболістів маю знайомих. Скажімо, друг мій Коля Мідін був воротарем “Дніпра” і зараз тренує воротарів “Дніпра”. Спорт формує внутрішній стержень людини, дає поштовх у розвитку, дисциплінує. Мені, скажімо, спорт допоміг легко знаходити контакт з людьми.

Найтепліші спогади – жабенята у памперсах
— Розкажіть про свою дружину.
— До дружини найкраще ставлення. Дуже їй вдячний за своїх дітей. Бачу, як їй важко одній з ними. Коли дізнався, що буде двійня, то зрадів, адже ми хотіли мати двох дітей. До останнього моменту очікування було тривожним, і переживав за двійнят, навіть після народження.
— Який у вас був найромантичніший момент у стосунках?
— Побачив її після народження синів. Вона лежить така вся втомлена після наркозу. Запитую: “Як ти?” А вона: “Нормально”. Ось (знаходить на мобільному фото дружини одразу після пологів і показує). А ось і вони, жабенята маленькі у памперсах (по черзі показує синів, які одразу після народження лежать в барокамерах). Я тоді сидів біля неї і заспокоював: “Все гаразд, не хвилюйся”. А сам хвилююся, бо лікарі різне кажуть. А перед тим о четвертій годині ранку вона мені зателефонувала: “Їду в лікарню”. Народжувала дружина у Києві, там проживає її сестра. Чесно кажучи, у нашому місті залишити її на пологи засумнівався, бо різне розповідають. Ми тоді з водієм “летіли” на шаленій швидкості до Києва. Орієнтовно за 1,5-2 години після дзвінка дружини вже спілкувався з лікарями 5-го пологового будинку. Це один із найкращих пологових будинків Києва. Там багато хто народжує.
— І українські знаменитості?
— Скажімо, дружина народжувала на день пізніше від Лілії Подкопаєвої.
— А ви не взяли автограф ще й там?
— Ні. Спортсменка була дуже втомлена. Багато журналістів відвідували. І чоловік її був незадоволений, адже піар піаром, а відпочивати треба.
— Дорого було народжувати?
— Ціна пологів, як для Києва, була стандартна — 1200$. Це у приватних пологових будинках ціни на все захмарні. За чотири дні ми хлопчиків вже забрали на автомобілі до Рівного. Рівненський лікар був здивований, як нас відпустили з таким станом дитини. Казали про молодшого на одну хвилину Антона, що він слабкий. Зараз би вони його побачили, справжній енерджайзер.

Тато хоче бачити синів
у мадридському “Реалі”
— Проте сини з перших днів життя бачили столицю…
— Вони у мене мандрівники. Минулого літа ми відправили їх з бабусею та мамою на відпочинок у Крим на потязі. Їхні речі, яких було багато, повіз на автомобілі водій. Діти себе гідно показали в дорозі, незважаючи на те, що перевали навіть деякі дорослі важко переносять. Приблизно місяць вони побули на морі. Потім знову їх на потязі повезли додому. Після відпочинку мене лікар здивовано запитав: “Як ви ризикнули дітей у такому віці за 1300 км відправити?” І тільки тоді подумав, що справді якось ми дуже вже ризикнули. І так вийшло, що ще до року вони намотали три тисячі кілометрів.
— А у спортивну школу ще віддавати не плануєте?
— Я хочу, щоб Кирило та Антон вибрали те що, їм подобається. А то, знаєте, відведуть Сімочку грати на скрипці, і ця дитина “пиляє” щодня інструмент без ентузіазму. Діти повинні прожити власне життя, а не моє чи мамине. Тато, правда, вболіває за мадридський “Реал” і хотів би бачити своїх синів у цій команді.