Кузня кадрів на ім'я “Рівнеазот”

Свою історію ВАТ “Рiвнеазот” розпочав у 1965 роцi, коли було почали будівництво великотоннажного підприємства з виробництва мінеральних добрив для забезпечення західних областей України. Перша продукція — аміачна вода з привізного аміаку — отримана 14 листопада 1968 року.

Та офіційний днем народженням “Азоту” рівненські хіміки вважають 31 березня. Цього дня 1969 року був підписаний акт державного приймання та введення в дію потужностей з виробництва аміаку та аміачної води. Входить у перелік підприємств, що мають стратегічне значення для безпеки й економіки держави. Сьогодні ВАТ “Рiвнеазот” входить у перелік підприємств, що мають стратегічне значення для безпеки й економіки держави.

Минулий рік для хімічного гіганта вочевидь був складним та непередбачуваним: зупинка заводу через позицію тодішнього уряду, відновлення роботи і нарощування потужностей... Але “Рівнеазот” це все пережив. Сьогодні, готуючись до свого професійного свята, керівництво підприємства підбиває підсумки своєї роботи.

— Найперше, і я сказав би, найголовніше є те, — каже головний інженер ВАТ “Рівнеазот” Володимир КОВАЛЕНКО, — що нам вдалося після більш як дворічного простою відновити роботу органічного виробництва адипінової кислоти. Зауважу, що навіть у час простою працівникам цього виробництва ми виплачували заробітну плату і зберегли цілісність колективу, який тут працює. Окрім того, нещодавно виготовили пробну партію вапняково-аміачної селітри, збагаченої сіркою (цей компонент сприяє росту рослин). У подальшому налагодимо випуск цієї продукції на постійній основі, а також розширюватимемо асортимент продукції. У червні-липні на заводі буде проведено капітальний ремонт у всіх структурних цехах, що дасть можливість у подальшому безперебійно і продуктивно працювати. Звісно, наші успіхи могли б бути куди вагомішими, якби підприємство не змусили в минулому році півроку не працювати. На щастя, ті сумні реалії минули (хочеться сподіватися, назавжди) і нині вирішується питання про забезпечення природним газом за пільговою ціною всіх підприємств, які займаються випуском мінеральних добрив (у тому числі, і нашого). Отож, наш згуртований і високопрофесійний колектив має всі підстави відзначати День хіміка з гарним настроєм та з оптимізмом.

Васильчук “Азот” порівнює із міні-містом
Рівненський “Азот” по праву може називатись справжньою кузнею кадрів, адже саме це підприємство “підкинуло” місцевій владі та й самому місту чимало вимуштруваних працівників. Попрацювавши тут, кожен з них залишається “хіміком” на все життя.

У 1995 році заступник міського голови Рівного Сергій ВАСИЛЬЧУК починав працювати на підприємстві головним спеціалістом бухгалтерії. За рік став головним бухгалтером і працював на цій посаді до 2003 року.

— Я прийшов працювати на “Рівнеазот” у 27-річному віці, — розповідає пан Васильчук. — Саме в цей період довелося пройти період бартерів і приватизації заводу. Було нелегко, та від роботи на цьому підприємстві у мене залишились тільки приємні спогади та враження.

Наш колектив був досить дружнім. Часто й у позаробочий час ми збирались на спортивні змагання, культурні заходи. Взагалі “Азот” має розгалужену і розвинену соціальну сферу. Тут створені всі умови для плідної роботи і відпочинку. Мені особисто це нагадує структуру міні-міста.

Після армії — знову на “Азот”
Колишній працівник рівненського “Азоту”, а сьогодні вже успішний у місті бізнесмен, директор ТОВ “Пульхім” Олександр СКРИННИК згадує роки роботи на підприємстві не лише як найкращий час своєї молодості, а й як своєрідну школу життя та професійного росту.

— На “Азот” пішов працювати у січні 1984 року на виробництво адипінової кислоти, слюсарем. Мені тоді було 22 роки. У листопаді 1988-го був обраний на посаду заступника, трохи пізніше — секретарем комітету комсомолу “Рівнеазоту”, — ділиться пан Олександр. — Із 1991 по 1993 рік працював начальником відділу “Рівнеазот”. У 1993 році звільнився., оскільки пішов працювати у власний бізнес. Ці роки роботи згадую лише найкращими спогадами. Кожен із працюючих тут розумів, що помилки і в роботі, і в управлінні недопустимі. Це підприємство, крім досвіду, дало мені багато друзів, з якими я і зараз підтримую дружні стосунки. Я щиро радий, що “Рівнеазот” має потужних інвесторів і я впевнений в завтрашньому дні цього підприємства.

Завдяки “Азоту” розпочалася професійна кар'єра тоді ще молодого спеціаліста, сьогодні ж заступника голови Рівненської ОДА Володимира НОВАКА, який після закінчення інституту у 1986 році за направленням прийшов працювати сюди економістом у цех складних фосфорних добрив.

— Пропрацювавши декілька місяців на заводі, я пішов в армію. У 1988 році, завершивши службу, знову повернувся на “Азот”. Працював економістом у цеху аміаку №1 до 1991 року. Тепер ці роки згадую як найкращі, — ділиться Володимир Михайлович. — Це була школа професіоналізму та висококваліфікованих спеціалістів, з якими я мав честь працювати.

Його називають “державою у державі”
Начальник управління торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення Ігор ОСТАПЕНКО прийшов на “Азот” у 1987 році товарознавцем. Невдовзі очолив комбінат громадського харчування підприємства, де працював до 2003 року. Каже, що на “Азоті” набрався багато професіоналізму.

— Завод мав своє підсобне господарство, ковбасний та кондитерський цехи. Словом, сфера громадського харчування була високо розвинута, — пригадує пан Остапенко. — І сьогодні, хоч я вже і не працівник “Азоту”, я щороку святкую День хіміка.

Директор стадіону “Авангард” Валентин ВОЯТ працював на “Азоті” з 1973 по 2004 роки. Починав свій трудовий шлях з інженера відділу збуту, далі був директором комбінату дитсадків та гуртожитків. Пізніше — заступником директора з кадрових та соціальних питань. Каже, що саме тут здобув багато професіоналізму.


— Працювати я прийшов сюди молодим спеціалістом, одразу після закінчення інституту. Невдовзі отримав квартиру. У ті часи всі молоді спеціалісти, які працевлаштовувались на “Азоті”, забезпечувались житлом — гуртожитками, квартирами, — пригадує пан Валентин. — Між іншим, і сам колектив підприємства був згуртований і дружний. Навіть зараз я слідкую за його діяльністю. Мені неабияк приємно бачити, що підприємство такого масштабу успішно працює на території Рівненщини.

Завод став другою домівкою
Так склалось, що професійне свято хіміків та поліграфістів святкують в один день, а дехто із колишніх азотівців поповнив лави працівників поліграфічної сфери, тож тепер вдало поєднують святкування цих дат.

— Я прийшла працювати на “Азот” у 1974 році. Пропрацювала тут майже 30 років. Спочатку була економістом у фінансовому відділі, пізніше — у бухгалтерії головним фахівцем, — розповідає бухгалтер ТОВ “Друк Волині” Лідія ГІРАК. — Для кожного із працівників нашого колективу це підприємство було набагато більшим та вагомішим, ніж просто робоче місце. Ми часто з нашими колегами організовували спільні виїзди на природу. Словом, вміли і працювати, і відпочивати. Пройшло багато років з того часу, та згадую з душевною теплотою колектив, у якому працювала до сьогодні.

Верстальник Видавничого дому “ОГО” Тетяна СУПРУНЕЦЬ у липні 1986 року після закінчення Сєвєродонецького хіміко-механічного технікуму приїхала за направленням на Рівненське виробниче об’єднання “Азот” (РВО “Азот”). Працювала оператором ЕОМ у відділі автоматизованих систем управління виробництвом.

— На заводі, як і в місті Рівному, мені дуже сподобалося. Колектив у нас був невеликий, здебільшого працювала молодь. День хіміка з року в рік святкували на природі на березі річки Горинь біля заводського профілакторію або в селі Хрінники. Через деякий час я пішла працювати на інше місце, та традиція святкувати в останню неділю травня День хіміка залишилася, бо в мене залишилися там друзі.

До слова кажучи, кожен, хто працював на рівненському “Азоті”, згадує його з теплотою у серці. У день професійного свята Дня хіміків ті, хто сьогодні вже не в рядах співробітників підприємства, вітають усіх працівників хімічного велетня Рівненщини. Бажають їм незгасаючої енергії, стабільної роботи. Нехай завжди у вашому житті буде більше приємних хвилин, а тимчасові незгоди та негаразди лишаються осторонь. Оптимізму вам та гордості за свою професію.