Архієпископ Рівненський та Острозький УПЦ КП Іларіон - про перспективи об'єднання православних [+ІНТЕРВ'Ю]

- Ваше Високопреосвященство, у січні виповниться рік, як Вас було призначено керуючим Рівненською єпархією. На Ваш погляд, чи має церковне життя тут певні особливості у порівнянні з іншими регіонами — наприклад, Тернопільщиною, де Ви народилися, або Чернігівщиною, де керували єпархією у 2008-2011 роках? Якщо так, то в чому, на Ваш погляд, особливість міжконфесійних стосунків саме на Рівненщині?

– Перш за все потрібно сказати що релігійна ситуація сьогодні в Україні досить складна. Її складність полягає у розділенні українського православ’я тому, що одна частина хоче бачити Українську Церкву незалежною, тобто автокефальною, помісною Церквою, а інша прагне того, щоб Українська Церква підпорядковувалася Московському Патріарху. Проте всі добре розуміють що в скорому часі все таки буде одна Помісна Українська Православна Церква, з центром в Києві, і тому духовенство різних конфесій намагається зараз не «ворогувати» один з одним, тому що сьогодні ти сваришся, а завтра можеш служити за одним престолом…

Митрополит УПЦ Київського патріархату: "Для об’єднання церков не вистачає розуму і бажання"

- Ви є людиною достатньо молодою за віком, принаймні в порівнянні з багатьма іншими впливовими священослужителями. Як Вам вдається знаходити з ними спільну мову, завойовувати авторитет у віруючих, чи не виникає в цьому плані певних труднощів?

– Дякувати Богу, в нас на Рівненщині дуже добра і позитивна паства, особливо у Київському Патріархаті. Сприйняли мене, можу впевнено сказати, дуже добре і тому працюється з Божою допомогою також добре.

Звичайно, неможлива нормальна праця без якихось труднощів, і якщо ці труднощі виникають — то це нормально. Завжди, коли людина робить добру справу, вона обов’язково стикається з певними перепонами. А якщо і виникають якісь труднощі в єпархії, то спочатку слід уважно вивчити питання, виявити причину — чому так трапилося і вже потім, відштовхуючись від церковних канонів, апостольських приписів, приймати мудре рішення.

Вселяє надію у душі вірян: архієпископ Іларіон у проекті "ТОП-20: найвпливовіші люди Рівненщини-2012"

- На одній із зустрічей зі священослужителями почув з Ваших уст фразу, яка звучала приблизно так: Київський патріархат існує вже 20 років, нам пора припинити комусь щось доводити... Що саме Ви мали на увазі? І кому доводити — священикам Московського патріархату чи звичайним віруючим? Якщо нічого доводити не потрібно — яку тоді обираєте стратегію?

– За 20 років Київський Патріархат зріс вчетверо, і зараз має в Україні понад 4,5 тисячі громад, понад 3,5 тисячі храмів, кілька десятків чоловічих і жіночих монастирів. Найбільш відомими є Михайлівський Золотоверхий та Видубицький монастирі у Києві, Свято-Георгіївський монастир на Козацьких могилах, скит Манявський на Івано-Франківщині.

Згідно з даними соціологічних опитувань, Київський Патріархат має найбільшу кількість прихильників серед усіх конфесій – понад 30 відсотків населення України, або ж понад 14 мільйонів людей. Московський Патріархат має вдвічі більше зареєстрованих громад, однак кількість його прихильників в Україні менша – приблизно 20 відсотків населення, це 9 мільйонів. Прихильників УГКЦ – 7–8 відсотків.

І тому ми повинні перш за все дякувати Богові, за те, що ми маємо. А ми маємо дуже багато – ми маємо свободу, ми маємо можливість будувати храми, ми маємо можливість вільно проповідувати Євангеліє. Ми повністю незалежні від держави у поставленні єпископів, священників, розбудові Церкви. Саме тому ми повинні надалі працювати на зміцнення Київського Патріархату, а не комусь щось доводити.

20-річчя Київського патріархату об'єднало на конференції у Рівному духовну і світську науку

- Православній церкві подекуди дорікають у більшій консервативності у порівнянні з протестантськими конфесіями. Мовляв, ті активніше залучають до себе вірян, практикують різні новітні методи залучення віруючих. На Вашу думку, чи мають підстави подібні твердження? Чи справді Ви бачите потребу активізувати роботу із залучення віруючих, зокрема, молоді? Якщо так, то яким чином це можна було б зробити?

– Сьогодні, мабуть, нічого нового придумувати не потрібно, але дуже часто ми забуваємо про добре старе. Наприклад, ще в дореволюційній православній церкві (тоді це була єдиноруська церква) дуже добре було розвинуте місіонерство. Сучасне місіонерство полягає в тому, що потрібно насамперед стати місіонером у себе вдома, тобто показувати власний приклад. І найперше, на що буде спрямована моя діяльність, — це, звичайно, намагатися самому бути тим пастирем, який має відповідати за канонами слову архієпископа, і буду вимагати цього ж від духовенства. Якщо це буде відбуватися, якщо всі священики, Київського Патріархату в першу чергу, стануть добрим прикладом, тоді і служіння наше буде звершуватися саме в тому руслі, як воно має бути. Тоді буде і робота з паствою, з молоддю, соціальна робота.

"Рівненщина релігійна": блоги OGO.ua

- Ви є головою відділу зовнішніх зв'язків УПЦ КП. Останнім часом не раз чув думку, що Європа, Америка рухаються до дехристиянізації, духовного занепаду (легалізація одностатевих шлюбів, поширення наркоманії, проституції тощо, зменшення кількості віруючих християн, поширення нетрадиційних культів). І, мовляв, наслідувати західну цивілізацію, зациклену суто на матеріальних цінностях — згубно для духовності нашого народу. На Вашу думку, чи справді ми маємо відвернутись від Заходу і шукати якийсь власний духовний шлях? Чи це реально, якщо сьогодні західний світ для багатьох українців справді є взірцем добробуту?

– Я й надалі залишаюсь головою відділу зовнішніх зв’язків УПЦ КП, і тому часто доводиться бувати з візитами за кордоном, скажімо в цій самій Європі, де є багато наших парафій. І дійсно можу сказати що не все в Європі добре, і не все треба звідти брати для себе, треба щось і від себе дати їм. Там вищі технології, там соціальне забезпечення краще, але це не означає, що там все краще і що ми з Європи повинні брати все, що там є. Ні, ми повинні з Європи брати те, що краще, але не брати поганого. А у нас не все погане. Якщо у нас технології нижчі, і через це ми менш конкурентоспроможні, то зате у нас мораль вище, і церква більш активно впливає духовно на суспільство, ніж у Європі. Ми повинні брати від них технології і давати стійкість в моральних законах. Мораль не треба зневажати. Якщо ми будемо зневажати мораль (а мораль – це добро, а добро – це Бог), ми будемо зневажати Бога. І рано чи пізно це відгукнеться.

Духовні скарби Рівненщини