Возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до Пріснодіви Марії — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.

Богородичні свята пишно відзначаються у місцях, де освячувалися церкви на її честь. Храмові (престольні) свята проходили з богослужінням і наступною за ним трапезою. Обов’язково влаштовували гостини, їздили до родичів у інші населені пункти, відвідували близьких, кумів, сватів. Престижним у селах (та й у містах) вважалося прийняти на храм якомога більше гостей. Навіть за часів тотальної атеїзації України, коли чимало храмів було знищено, у селах збиралися й досі збираються численні храмові гостини.

Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня) відзначається християнами як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкової риби, готували всілякі м’ясні страви: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося народною кухнею в Україні на храми Другої Пречистої.