З листа рівнянки: "Молодість назавжди"

Чорняві брови, запозиченні зі сходу, та густі вії вносили свою нотку шарму й служили гарним обрамленням для «дзеркала» душі. Щоб було зрозуміліше: Елен виглядала років так на 45-50. Хоча насправді їй було… Ой, зізнаюся вам, ніхто не знав і не міг знати, скільки їй було точно років. Вона жила так, нібито у життя немає годинника, немає дат, немає кінцевого рахунку… Ноннушка любила свою бабусю, але хитро усміхалася і, трохи морщила носик, коли їй щось не подобалося… Бабуся усміхалася з радістю. В її усмішці була виключно дитяча безпосередність.

- Щось я тебе не розумію, онученько моя…

- Ну, як ти не розумієш, ба, я хочу заміж.

– Ну- ну…

В душі бабуся Елен чудово розуміла, у чому тут річ. І дуже навіть розуміла… Тоді багато-багато років тому вона теж була захоплена цією думкою про заміжжя. Адже краща її подруга ще у 19 знайшла сенс життя в дітях, коханому, або некоханому, але знайшла. Потім народила інша подруга. Потім ще одна. Її ж любов могла поміститись в одній єдиній дощовій краплині. А інколи і всього світу було мало, бракувало слів, сперте дихання не могло видати бодай одного звуку… Вона Любила і це відчуття світу подарував її Вчитель... З ним вона не відчувала самотність. Раз на три місяці вони зустрічались… Тисячі людей об’єднував новий світ, який ніс у собі Вчитель… Між зустрічами було важко втримуватись в безкрайніх межах нового, жити, як всі, та приховувати знання про реальність, і що кожна думка, кожен рух здатен міняти і змінює майбутнє зі швидкістю світла… З одного боку, так, їй хотілося опинитися на балу і неодмінно у платті зі шлейфом. З іншого - ні, не так, по-іншому. Що її непокоїло, так це те, скільки їй ще чекати змін на краще? Тиждень? Місяць? Рік? Два? Їй здавалося, що час зменшує її шанси зустріти таки споріднену душу. Мало не щодня сидячи перед дзеркалом, вона розглядала себе і думала: «Роки ідуть, етапи холодної зими змінюються етапами потепління, дощі- сонцем, відповідно, і ця дівчинка в дзеркалі мене не чекатиме». Хвилину тому вона готова була співати від щастя, а зараз усмішка сховалася у куточках її губ. Красиве обличчя стало серйозним. Їй не вірилося, що так швидко пройшло 31 грудня, що вона стала старша ще на один рік, і що все це з нею відбувається насправді.

«Було б добре, якби час зупинився назовсім, або хоча б сповільнився. Ай, я зовсім заплуталася у цих датах. Очки мої, пробачте мене, що я була незадоволена вами, що через мене вам доводилося плакати», - ось такі думки крутилися у неї і сьогодні під час Зустрічі. Хід її думок обірвали слова Вчителя: «Для Всесвіту ти - улюблене дитя, маленька дитина, тільки не затуляй своєю свідомістю, земними поняттями дитинства. Скільки б не було нам років, 16 чи 30, чи 130, ми всі всередині себе без віку. У нас є життя і його земну частину ми складаємо самі, тому варто тільки дякувати без нарікань на погодні та соціальні умови. Своїм життям ми зобов’язані Всесвіту. Ми закладаємо у свій мозок знання про взаємозв’язок Людини і Творця. Відновлюємо клітинки, цей квітковий колектив, який ми бачимо в природі. Почуй своє мовчання. Квітки, дерева уміють слухати, вони не мають очей, вух, у них немає ніяких органів сприйняття взагалі, але вони чують нас. Чому? Та тому що Природа - це живий організм. Тисячами зв’язків ми з’єднанні з нею. Всі світи, які існують в нас і навколо нас виділяють і вбирають творчу інформацію, і ми відтворюємо невидиму частину себе крізь час і простір».

І тут до неї дійшло, що сказав Вчитель, і вона усвідомила, що Бог не десь там далеко, на небі, а в ній. Крім цього осяяння розуму, прийшло відчуття, що тут тільки Вона і Він, Його Любов до людей. Енергія сконцентрувалась у головному мозку, нирки очистилися від надлишку рідини і серцю стало легше перекачувати кров з вен великого і малого кіл кровообігу в артерії. Печінка розвантажилася, накопичила Енергію здоров’я, а саме вона відповідає за молодість шкіри. Ось де знайшовся еліксир молодості, здоров’я і довголіття. Щоправда, для цього їй знадобилося вийти за межі предмету традіційної логіки, піднятися до піку емоцій, бажань і… вона зустрілася зі своєю другою половинкою.

«Так- так, ми з твоїм дідусем зріднилися в пору розквіту зовнішньої і внутрішньої краси», - пояснювала Елен онуці. Чогось ми чекали і чекали ми тридцять років і два роки…

Більше оповідань авторки:

Чай на двох

Втрата втрат

Небайдужий листоноша

Чайна країна Шен та Шу

Моє маленьке - ми