Вірші пам'яті автора всесвітньо відомого "Щедрика" Миколи Леонтовича

"Без перебільшення скажу, що весь християнський світ у ці зимові святкові дні згадує Миколу Дмитровича Леонтовича. «Щедрик» Леонтовича летить крізь космічні далі, пробуджуючи в серцях бажання творити добро.
Народна пісня набуває особливого значення в юному голосі колядників, що бажають усіх гараздів «…цьому дому господарю». Нехай же в ці грудневі дні в дім кожного українця поруч із «Щедриком» світлою ластівкою залетить радість і щастя, даруючи своє благословення родинам."



КОМПОЗИТОР ЖИВЕ У ПІСНЯХ

Під купол Тульчинського неба
Окрилений «Щедрик» летить.
Зворушує, вабить до себе,
Мов птах у бездонну блакить.
Озвалися звуки священні
У клавішах сонно-п’янких,
Немов Леонтович натхненно
І ніжно торкається їх.

«Дударик» завмер напівлові,
Безбатченком витий глухим.
Але у росі світанковій
Воскрес композитор із ним.
І знову пісенне намисто
Моя Україна вдягла
І голосом юним і чистим
У Всесвіт його понесла.

У віках не зістариться музика.
По світах розлітається музика.
В майбутті озивається музика,
Що з народного б’є джерела.
Вчить добру вона, мудрості й вірності,
Світлий слід залишає у вічності.
І духовні дарує нам цінності,
Бо з любові до нас ожила.


ДУМА ПРО ЛЕОНТОВИЧА

М’яко падає сніг на покрівлі хатин,
Тихий спокій село обійма.
Розмальовує вікна віночком жоржин
Диво-пензлем чаклунка-зима.

Гуснуть сутінки сині і сни дістає
Знов дрімота з зірчастих торбин.
Немовля раптом голос дзвінкий подає
Це - Дмитра Леонтовича син.

Повитуха дитя на руках піднесла.
Проронила велично: «Прийміть!»
І засяяла зірка над видом села,
Щоб горіти в сузір’ї століть.

Ті легенди, що мудрість людей берегли
Ще із прадідів сивих в піснях,
Виростали з Миколкою, в ньому жили,
Розцвітали, мов квітка в садах.

Забуяла у музиці вічність свята.
Чув її навіть старець глухий,
Бо жила у серцях, полонила вуста,
Відродилась, як Фенікс ясний.

Ніжний голос струмочка і спів солов’я
З нотних станів злітали у світ.
Брала сили від них українська земля,
Щоб долати дороги століть.

Не завершено оперу… Вогник погас…
Плаче тихо українська ніч.
Та зорітиме пісні душа повсякчас
В затуманені вікна сторіч!



МЕЛОДІЇ ЛЕОНТОВИЧА

Покинулась зажурена сосна.
Розвіялися сум її і втома,
Бо знов почула музику вона,
Яку їй грав колись господар дому.
Немов птахи, летять до верховіть
Мелодії забуті і жадані
Несуть на крилах відгуки століть,
Охриплі у самотньому мовчанні.

Лети ж у височінь, лети за видноколо
Безсмертя Леонтовича Миколи.
Даруй нам всім любов, немов цілющу воду,
До пісні України, до народу.

По зернах, по краплині він збирав
З дитинства пісню житу-пережиту.
Шукав її у сяєві заграв,
У мові волошковій серед жита.
В мелодіях примхливого дощу,
В казковім соло діви-завірюхи
Народну душу серцем він відчув,
Переспів її зоряний підслухав.

Лети ж у височінь, лети за видноколо
Безсмертя Леонтовича Миколи.
Даруй нам всім любов, немов цілющу воду,
До пісні України, до народу.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ інші вірші автора:

Молитва за Україну. "Відпусти нам, о Боже, провини, Збережи, захисти Україну"

Вірші про АТО

Вірші до Дня державного прапора та Дня Незалежності України